Що булО, що є... і що буде забудь.
Заспівай колискову своїм почуттям.
Я знаю, що пройде усе коли-небудь
І ти вже не назвеш мене своїм життям.
Мій організм збагачений тобою
Ти тепла, як сонце у кишенях
Почуття це плацдарм одвічного двобою
Але ТИ повітря у моїх легенях…
Ми надто різні й не одна дорога
Нас розділила на окремі Я і Ти.
Й між нами не залишилось уже нічого...
Ну ось, і ми з тобою розійшлись.
Так, ми різні й різні в нас маршрути
Вже нічого не врятує, і нема надії
Це все працюють психіки накрути
А вони беззастережні лиходії…
Я відпускаю все, і ти вже не тримай,
Не думай про той час, бо більш нема.
Від мене і від "нас" потрохи відвикай,
Бо за плечима залишились наші почуття.
Разом йти у пекло, та будь ласка
Того часу вже немає, є кращий набагато
Ти зніми сумнівів прокляту маску
І не веди себе отак пихато…
Я закриваю свою душу і серце на замок,
Бо вже нема там місця для кохання,
І спогади стираю зі своїх думок,
Та й ти забудь, прошУ. Навіщо те чекання?..
На кожен замок, знайдеться ключ
А для кохання завжди місця забагато
Прошу дурниці НЕ канюч
Ти й так паскуда, ще й патлата…
Це наш кінець, закінчення святої ери —
Початок нОвих і окремих божевіль.
Ти будь щасливим... але вже тепер без мене,
Бо бачиш, я приношу в долонях тільки біль.
Які дурниці, що верзеш
Закінчення святої ЕРИ? Це старт осіннього психозу
Ти сильна, і двері правильні відкрити зможеш
І обійдемось без прелюдій до спільного апофеозу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461506
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2013
автор: EroS