Красиво я стелю солому
Доріжками якими б йшов
Та як крокувати самому
Коли ти так далеко знов
Не вистачає тих розмов
Дарованих мені одному
Ніжно мов співаючи пісні
Ти розповідала свої мрії
Малювалися ніби уві сні
Ті твої різноманітні події
Й опиняючись у безнадії
Співала й надалі їх мені
Я досі кохаю той голос
Що ніжно цілував вуха
Дзвенів як у полі колос
Від рвучкого вітру рухів
Вустами чарівних духів
Шепотів і ліс свій логос
Але то були поля й ліси
А ми тут посеред доріг
Та залізобетонної краси
Де моя оселя твій поріг
Там є жовтий чудо-сніг
Та немає ранкової роси
Давно накрив усе туман
Приховав сірістю шляхи
То був зовсім не обман
Просто відлетіли птахи
Далеко за людські дахи
Прихопивши наш роман
09.11.2013
Х.Ч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459539
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2013
автор: Микита Баян