Був колись найближчим, найріднішим, та на відстані протягнутої руки його тримала. Мав доступ до тіла, та до душі. Та не знав, що має до останнього.
Тримала його у найпотаємніших закутках. Та не пускала до них його.
Палко. Проникливо. Відверто. Проникав в мене.
Був другом, коханцем, коханим, а не здогадувався про останнє.
Відштовхувала його, аж поки не втратила.
Ми були найріднішими і найчужішими водночас.
В голос я ніколи не говорила йому, що люблю, а от в душі, про себе, я мільйони раз казала це беззвучно дивлячись у його безтями закохані очі.
Приходив завжди, коли був потрібен. Хоча був потрібен завжди, та не знав. Звала, як друга, прощалися завжди, як коханці, а може закохані.
Мабуть.
Ми і десяти хвилин не могли провести поряд у напрузі поглядів на відстані протягнутої руки, що одразу ж впадали у вирій обопільних обіймів.
Чи то кава була такою п’янкою. Чи то він п’янив мене собою.
Я не кохала його. Так я йому казала. Він думав, що я не кохаю, та інше казали мої очі, губи, думки і тіло. Боже, як би я хотіла знати, що він все бачив і розумів.
Він був моїм сонцем.
Він був моїм всим.
Його я нікому не показувала, і лиш тепер розумію чому.
Якщо щось насправді любиш, то не розказуй про це нікому.
Ось і я так його берегла.
Поки не втратила.
Було одне у нас дерево.
Під ним ми прощалися.
Недалеко від мого дому, тому маю змогу споглядати, як воно вмирає і оживає по сезонах.
Ось і наші почуття так. То вмирали. То оживали.
Пам’ятаю, як одного разу оживили їх навесні, дерево цвіло, а я стоявши під ним і у глибині обіймів коханого, шепотіла йому на вухо прохання не допустити зробити мені це знову. Щоб не дав мені піти.
Він намагався, та я знову йшла від нього. Я була молода і досить налякана. Поки не пішов він.
[b]Тоді я займала 99,99 % його душі, я і була його душею. Крім мене він любив лишень може свою гітару.
Зараз я і не 0,1 % його життя. [/b]
Одне смс за рік, і то від мене.
Одна зустріч за два роки, і то з моєї ініціативи. Лишень на годину, і для розмов про наших нинішніх. А я все ж не могла не дивитись на нього, як і завше, з теплотою у очах, смутком у серці, і словом «люблю» у голові.
[b]
Ті люди, які одного разу стали для нас кращими, особливими, ніколи не стануть просто знайомими.[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459058
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.11.2013
автор: Біллі Джин