РОЗМОВА З ЖОВТНЕМ

Вона:
Сказав  «прощай»  і  відійшов  в  минуле,
Дмухну́вши  свіжим,  прохолодним  днем.
Які  щасливі  ми  з  тобою  бу́ли!
А  став  тепер,  на  дивовижу,  міражем.

Він:
А  час  —  невічний...  Все  в  житті  минає...
Хіба  ж  придумав  я  закони  ці?
Вже  медоносний  верес  відцвітає,
Взамін  за  ним  —  покрови  голубі.

Вона:
Ще  досі  я  замислююся,  мрію,
Хоча  б  на  хвильку  —  в  той  осінній  сад,
Де  хризантеми  мовчазні  біліють,
А  в  травах  —  жовтих  яблук  зорепад...

Він:
Я  був  для  тебе  —  щедрий  і  багатий,
Вдягнув  дере́ва  в  золоту  красу.
Стелив  промінням  між  дубів  крислатих,
Пірнувши  в  чисту  ранішню  росу.
Я  так  радів  тій  у́смішці  нестримній,
Яку  ховала  в  шерстяне́  кашне,
Що  навіть  від  любові  на  калині
Зронив  намисто  зоряно-ясне́.

Вона:
Знов  покриває  душу  смуток  світлий
І  багряніють  ягоди  рясні.
Я  дякую  тобі  за  той  відбиток,
Що  ти  на  щастя  дарував  мені.

Він:
Строкатим  айстрам  і  густим  жоржинам
Випрошував  красу  із  дивини́.
Коли  ти  йшла,  ступаючи  невпинно,
Немов  царівна  з  ранньої  весни.
Бажав  споїти  вечір  золотавий,
У  ки́тицях  схиливши  виноград.
Брунатне  листя  у  пожовклі  трави
Стелив  додолу  перший  листопа́д.

Вона:
Я  бачила  оце  і  дивувалась,
Бо  скільки  в  тебе  золота,  без  меж.
І  раптом  я  безтямно  закохалась,
А  ти  тепер  від  мене  в  зи́му  йдеш!

Він:
Прощай,  красуне!  Жовті  вернісажі
Стали  похмурі,  бо  мінливий  час.
О,  панно,  не  сумуй,  як  в  білій  стужі
Впізнаєш  ти  мене  не  раз...  не  раз...
Я  напишу́  листа  на  шибці  ніжно,
Як  в  полі  закружляє  снігопад.
Прийду́  ввісні  я  принцом  білосніжним
І  запрошу  на  білий  вальс  у  сад.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458998
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2013
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА