Хризантеми горну до серденька,
Вони душу мою зігрівають,
Їх любила завжди моя ненька,
Вони в дитинство мене повертають.
Мороз перший на землю ступає,
Стає мама тоді клопотати,
Ніжно квіти вона пригортає,
Час забрати уже їх до хати.
А під вечір в кімнаті ті квіти,
Ароматом наповнена хата,
Ми радіємо – ще малі діти,
І щаслива усмішка у тата.
Довго тішить краса земна очі,
Землю снігом зима покриває,
Хризантема і та жити хоче,
І ще дужче вона розквітає.
Ходять спогади всюди за мною,
Пригорну лиш до серця ті квіти,
І наповниться серце журбою,
Що не може їм мама радіти.
Посадила я їх на могилу,
Хоч не зможе їх ненька зігріти,
Але мають вони таку силу,
Що ті спогади в серці не вбити.
http://antonina.in.ua/index.php/matusi/387-mamini-khrizantemi.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458923
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.11.2013
автор: Антоніна Грицаюк