По сходах би нагору,
Та ключів нема у в’язці ,
Лиш місця порожні.
Старий, мов вечір, дід
Його зустрів,
З лиця й ходи –
Звичайний подорожній…
Міняє, сину, маски білий світ,
Що вчора бачив крізь віконну раму?
Хіба голубки сизої політ,
Яка летіла до юрби з дарами?
Оливи гілка спокоєм цвіла,
Та, мабуть, хтось хотів занадто їсти -
І дзенькнула в просторі стріла,
То чи ж могла голубка сиза сісти?
Так б`є у очі полиновий тлін,
Від вчинків, що пишалися красою,
Та не могли піднятися з колін
Молитвою сповідані святою.
Іти нагору справа нелегка…
Очима доторкнутися до Бога
У мить оту,як хрестить тінь легка -
Від тебе тінь - означену дорогу,
Подумай,сину, в’язка від ключів
Тому й пуста: не вистачає віри …
За дідом вечір весла опустив
Од неба сподіваючись офіри.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458514
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.11.2013
автор: Стяг