Хтось будить її кожного ранку, і приносить сніданок в ліжко. Вона цілує його у щоку, а потім гладить собаку чи кішку. Вона готує йому обіди і чекає його вечорами. А потім пригнічено провождає його до брами.
А я шукав її роками, місяцями, годинами. Вона текла у мене в крові, жила судинами. Я закохувався в її твори а заразом у неї. Я хотів її. На день, на рік, на життя. Вона мала бути моєю.
Я розумів, що там де є її творчість завжди є свобода. Але ж скільки раз я рвав на собі волосся і її заклинав : якщо вона згадує мене хоча б інколи, Господи, зроби так щоб я про це не знав.
Я чекав її на зупинках у пустих вокзалах, чужих містах. Перепробував сотні жінок, щоб відчути присмак її на вустах. Я шукав її на всіх горизонтах, на полюсах - там її нема. Я чекав її все життя.
А вона прийшла не сама.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458069
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2013
автор: Помаранчева дівчинка