Знов над світом летять комети,
Догорають яскраві зорі,
Запорошує попелом Вічність
Ваші разом з Коханим сліди.
Так вже сталося, дух Поета
Ти несеш крізь життя простори,
Зазираючи в неба вічі
І рятуючи світ від журби.
Що єднає Вас, хто ж це знає?
Рідне щось аж до болю в скронях,
Незбагнене таке й шалене,
Недосяжне, немов міраж.
Ти жагою з глибин зринаєш,
Коли місяць у небі вповні,
Ти наповнюєш Його вени,
Як Він йде на черговий віраж.
Дотуляються Ваші крила,
Коли в маревах линеш в небо,
І пульсують в надриві душі
Так подібно, немов одна.
Що за дивна штовхає сила
Цілу вічність Його до Тебе
І зростає щомиті дужче,
І п'янить Вас, немов з вина?
Ви за руки завжди тримались,
Як долали життєве терня,
Ви ходили часом по грані
І кохалися до нестям,
Один одному все прощали,
Засіваючи добрі зерна,
Ви любов'ю зціляли рани,
Підіймаючи віри стяг.
У туманності Андромеди
Ви в єдине крильми сплелися,
Хоч холодні Землі вітрища
Видувають тепло з душі...
Між Великих й Малих Ведмедиць
Час прийде Вам колись спиниться,
Але нині Ваш янгол в вишах
Хай шепоче нові вірші!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457326
Рубрика: Присвячення
дата надходження 29.10.2013
автор: валькірія