Вилиняла осінь на холоднім вітрі,
Пожовтіле листя пада, як у вир.
Сіродзвонним криком в цій сумній палітрі
Опинилось небо. Де колишня шир?
Де колишній простір, дужі сонця руки?
Все затерпло ніби сковане у лід.
Журавлині тихнуть тонкокрилі звуки
І луна далека їх загубить слід.
Ти стоїш на ґанку. Палиш, мабуть третю.
А годинник лічить місяці журби.
Паніматка осінь листям бурим вертить
І жбурля в обличчя жмутками тобі.
Завтра прийде північ, місяць буде вповні,
У такі години – спати не вердикт.
Вийдеш ти на ґанок. Тіні будуть сонні
Виплітати місяць гілками судин.
Виймеш знов цигарку. Звузиш сірі очі,
Прикладеш долоню до гарячих скронь.
І згадаєш вкотре ті осінні ночі,
Ті щасливі зустрічі, згаслий вже вогонь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457170
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.10.2013
автор: URANIA