26.10.2013* 12:35
Той місяць, як тепер розумію, мав для мене ще і своєрідний установчий характер, бо я немов став причетний до подій в країні.
Мушу визнати, що політика та різноманітні події в ареалі політики мене ніколи не цікавили. То все, що в той бурхливий місяць відбувалося на Україні та у Києві, мене не обходило. Здається, що тоді до Києва приїхали шахтарі Донбасу із своїми вимогами до Влади. Вони були агресивні, сиділи на тротуарі, гукали лозунги та били касками об асфальт, вимагаючи виплати зарплати.
Ще з часів, коли я працював у Москві (жив у Підмосков'ї) і захворів ностальгією, у мене стало потребою хоча б один раз на місяць пройтись Хрещатиком. І от, коли я за звичкою на початку місяця вийшов на Хрещатик, то раптом ментально побачив страшне. Перед моїми очима була трибуна, яку традиційно ставили на Жовтневі свята на площі, яка зараз є площею Незалежності, на цій трибуні стоїть Керівництво України, повз неї проходять демонстранти і раптом із їх лав вириваються шахтарі, кидаються на трибуни і шматують Керівництво. Хаос. Бійка. Стрілянина і це є початок чогось на кшталт Громадянської війни.
Коли я побачив таке перший раз, то на ватних ногах дійшов до Європейської площі (сучасна назва), присів на якусь лавочку і довго не міг позбутися побаченого. Але кожний день якась Сила приганяла мене на Хрещатик і я знову та знову проходив його для того, щоб побачити те саме ще і ще раз. Мене переповняли при цьому біль, відчай, розпач і бажання щоб цього не було.
І раптом все щезло напередодні святкування дня Жовтневої революції. Я йшов по Хрещатику і дивувався, що окрім звичних реалій нічого не бачу. А коли опинився навпроти вже змонтованих трибун, то Голос недбало тихо проговорив: "Кодування від зворотнього." Шахтарі в той день поїхали додому.
Сергій завжди заохочував мене, щоб я розповідав про свій сенсорний досвід. Розказав я і про це. Він, як завжди, спокійно та уважно слухав. І тому, як мені здається, нічого дивного немає в т ому, що коли я ночував у нього напередодні Психогенного колапсу, а це було 16 жовтня, він запитав:
- Визнаєте, що зараз студентська молодь голодує на Хрещатику?
- Та щось таке чув.
- Як ви думаєте, чим це закінчиться?
- Не знаю... Завтра все закінчиться. Мирно. Голодування на граніті закінчиться. Студенти досягнуть свою мету і їх змушені будуть слухати у Верховній Раді. Не знаю... Щось таке.
Коли ж я оговтався після Психогенного колапсу, то дізнався, що все саме так і відбулося.
В тому місяці я почав більш-менш зв'язно та з мінімумом похибок записувати Інформацію. Так з'явилась перша спроба сформувати опус "Втілення людини", де розглядалась взаємодія Реального та Астрального Тіл людини, формування аури в наслідок цього і значення кольорів в ній. Далі йшли "Правила користування маятником" - складні, навантаженні різними другорядними подробицями, а зерна раціонального ховалися у розмаїті цього всього. Там були блоки, які витримали перевірку практикою і які потім увійшли в роботу "Маятник".
Остання подія, яка відбулася в тому місяці, немов відокремила в мені перший період входження у Сенсорність - я припинив стосунки із Сергієм Литвиновим.
Він був, безумовно, сильним екстрасенсом, хоча я достеменно не знав як він їм став, чи може народився таким - флер таємничості весь час вітав навколо нього. Я вже казав, що він займався нетрадиційним лікуванням виключно жінок і виключно через другу чакру. Було дивовижно як він майстерно відчував/вгадував/сенсорно читав проблему, яка була у жінки і знімав цю проблему через статевий акт. Проблема знімалася, але після цього жінка немов прив'язувалася до нього незримим канатом. Він вважав, що виконав свою роботу, а жінка була іншої думки/відчуття. В результаті цього навколо нього весь час юрмилися жінки, яких він уникав, бо приходили нові і нові. Інколи він сам вибирав ту, яку треба "полікувати" і починав плести навколо неї незриму павутину спокуси. Один раз, на ярмарці в Музеї Пирогове, я бачив, як це робиться і був свідком, коли він отримав відкоша, що було рідкістю.
Все це я знав, але, переповнений сам собою, не звертав на це увагу. До того ж, не зважаючи на те, що Сергій був значно молодший за мене, я відносився до нього з пошаною. І як можна було не поважати цього витонченого красеня?
Я їхав тролейбусом до КІБІ на заняття із студентами. Коли тролейбус проїжджав Повітрянофлотський міст, то у вікно побачив будинок, де жив Сергій, і подумав, що вже два тижні його не бачив і що треба було б подзвонити йому і домовитися про зустріч. Раптом Сила примусила мене закрити очі і перед моїми очима розгорнувся "мультик".
У полі зору полохало помаранчеве-червоне плямисте сяйво, по якому проскакували немов чорні зірки, я не встигав їх зафіксувати. Із глибини цього сяйва почала промальовуватися піхва, яка стала вже великою, яка почала розкриватися, вже розкрилася і в ній, в середині, сформувався якийсь змазаний, але ясно розпізнаваємий образ Сергія. З країв піхви на нього полилися потоки чогось, але я зрозумів, що це енергія. Кожний потік був самостійним, та коли він приходив до Сергія, то вливався у суцільний кокон, що обгортав чоловіка. І тоді в моїй голові роздався Голос, який з презирством, я напевно вперше почув не безбарвний, а ясно емоційно зафарбований Голос, сказав: [i]"Це - енергетичний вампір, який живиться енергією жінок. Тобі заборонено надлі мати із ним справу!" [/i]І в мені із середини, десь від 3-ї чакри, пішов шквал огиди, мене ледве не знудило в транспорті, та я швидко відкрив очі і довго стояв очманіло та бездумно дивлячись на знайомий пейзаж за вікном тролейбусу, що йшов уверх по Повітрянофлотському шосе. А потім пригадав, що місяць назад мені показали "мультик" про одну із пасій Сергія. Супроводу Голосом не було, то я і забув його благополучно, хоча і зробив зразу покадрові малюнки .
Цікавим є те, що за всю мою Сенсорну практику це є єдиний раз, коли мені щось Заборонили.
13:45
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456691
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2013
автор: Левчишин Віктор