І знову... знову про сумне
та не тому, що вкотре осінь
зненацька застає мене
як я хворію сонцем досі.
Проміння в серці бережу,
воно ніколи не зів'яне.
Я перейшов вогню межу
і перетнув кордон обману.
Та від кохання не втекти,
воно у серці досі зріє.
Десь там напевно мрієш ти,
а я тепер лише надіюсь.
І жоден листопад розлук
від серця серце не сховає.
Злетять голубки наших рук
в єднання, що миліше раю.
НЕзаборонені плоди
з дерев впадуть в долоні саду.
Знов про сумне... Сумне? Ади
я не сумую, навіть радий. :)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456450
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2013
автор: Олександр Букатюк