Розбуди із душі, що заснуло колись,
Що мене залишило прошу повернись.
Я намагався змінитись, стати як був,
Хочу повернутись, знайти що відчув.
Коли ти відчиняєш вікна, впускаєш янголів.
Демони нишком пролазять їхніми тінями.
Вони такі сильні, коли істина непримітна.
В ніч особливо, та не ранком сповненого прозріннями.
Коли ти вікна зачиняш, ангелів залишаєш.
Вони крилами б`ються об стіни кімнат.
Їм куди тікати нема, душать тіні, відзеркалення,
Ангели божеволіють, падають на підлогу, кричать.
За обрій сонце падає у інший світ,
І тіні тануть у пітьмі.
Рятують чорнила й воскові свічки.
Ми залишаємось одні.
Ми спимо, між божевільних янголів,
Вони щось тіням шепчуть вустами.
Тіні пролязять до моєї, твоєї голови,
Лишаючись до ранку з нами.
Коли вікна відчиняються, ангели спотикаючись тікають.
З обламаними крилами, позбавлені відзеркалень, тіней.
Тікають, щоб ніколи не повернутися, вони право мають.
І небезпідставно, будуть до кінця віків, боятися людей.
Янголи завжди сліпі, й блаженні цим.
Літають зависоко серед снів,
Вони завжди одні, нема спокою їм.
Як і демонам між написаних ними слів
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456251
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2013
автор: Адам Буткевич