Горять багаття зморених дібров,
Зміїться дим туманом у долині.
А небеса, так безсоромно сині,
Під сонцем, що яриться на Покров!
Я мед хмільний дозрілої лози,
В бокал знекровлю краплями крізь пальці.
Юркі́ вітри, безприв’язні скитальці,
Всотають аромат його сльози!
Хай пригостять питвом старий курган:
Щоб аж текло по вусам ковиловим!
І щоби пісня… голосом шовковим -
Та й під гітару айстрових циган!
Щоб смуток перелітних молитов,
Розвіяли крилечка журавлині..!
Все ж, небеса, так безнадійно сині,
У сонці, що ярує на Покров.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455722
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.10.2013
автор: Осіріс