Тату , не рубай вербу!!!
Вчепившись за рукав батькової старої пошарпаної сорочки, Максимко намагався
відтягнути батька від дерева. Грицько тільки замахнувся сокирою вверх, як малий
підбіг до нього і зі сльозами на очах закричав:
-Тату, не рубай вербу !!! Там пташенята , вони помруть!
-Що ти хочеш, щоб я пташенят з верби знімав? -відштовхнув сина сердитий батько-
І ти туди ж зі своїм благородством, весь в матір. А світ не із одних благородних,
світ жорстокий, сину, жорстокий-продовжував бубніти Грицько.
-То навіщо бути як усі?-уже плачучи запитав син-Невже не можна бути добрішим?
-Добрішим? А навіщо бути добрішим? Щоб так ,як вона..?
Грицько не закінчив фразу , сльози самі полилися з його очей. Він притягнув
Максимка за руку до себе і вони всілися на старому пні від недавно зрубаної
сухої тополі.
-Ти вибач синку ,нелегко мені , ось і злюся. А мама твоя , вона доброю була,
навіть дуже доброю. Через ту доброту і милосердя самі ми тепер, а її нема.
Грицько притиснув до себе сина і заплакав. Він плакав так, як не плакав ані разу
з того дня, коли Галини не стало. Гарячі сльози текли по неголених щоках ,
а в самого перед очами пробігали події того жахливого дня.
* * *
-Все, корови видоєні, їжа на плиті, я побігла у поле. Максимка до бабусі завези
і доганяй мене !-крикнула Грицькові Галина і закрила за собою хвірточку,що вела
на город.
Її очі світилися радістю. А чому б їм не світитися? Люблячий чоловік, здоровий
прекрасний синок, злагода і достаток у сім"ї. Люди заздрили , а вона й уваги
не звертала , тільки одаровувала у відповідь ласкавим поглядом. Заздрила Галині
і колишня Грицькова дружина-Катерина.
Коли Катерина і Грицько розлучилися, про Галину ніхто й чутки не чув, бо в селі
вона появилася пізніше. Після того, як у сусідньому районі у неї з мамою згоріла
хата, хтось із далеких родичів запросив їх у село пожити в пустому домі.
Так вона й з"явилася тут і сподобалася Грицькові, та на той час вони з Катериною
вже були рік, як розлучені. Що там у них вийшло, Галина ніколи не допитувалася,
та Грицько й сам ніколи не розмовляв з нею про свою колишню дружину.
Але село є село. Тут всім все видно ,як на долоні. Було видно й щастя Грицька
і його молодої дружини. Люди тихо перешіптувалися , коли Галина проходила селом,
чи десь появлялася в людних місцях:
-Ось, яка гарна жіночка у Грицька, і красуня. і роботяща, і матір його поважає
й любить , як свою. Не те що Катерина...От, чого їй не жилося, чого бракувало?
Була за Грицьком, як за кремінною стіною, а тепер- ні жінка ні дівка .
Катерина весь час й сама старалась уколоти Галину поганим словом,
та Галина жодного разу не пожалілася чоловікові. А коли живіт у Галини почав бути
помітним , Катерину наче б то підмінили. Вона зовсім розлютувалася.
То в черзі штовхне Галину в живіт, то на роботі чаєм з травок вгостить.
Після тих чаїв Галина ледь не втратила дитинку ,але не захотіла вірити свекрушиним
доводам про Катерину. Вона тільки змогла зрозуміти, що в Катерини ніколи не зможе
бути дітей, тому з Грицьком вони і розійшлися.
Так і того дня, Галина і Катерина разом поспішали на роботу. З сапами через плече,
вони обидві крокували польовою дорогою, як раптом їм на зустріч наднісся комбайн
на великій швидкості. Галина помітила неладне, а Катерина щось говорила і показувала
рукою на лан буряків , коли її щось з великою силою відштовхнуло на обочину. Коли отямилась,
то комбайн вже був під горбом...а де ж Галина?
Галина лежала посеред дороги у великій калюжі крові. Очі її були закриті , але вона ще дихала.
В той самий момент і Грицько підоспів. Катерина била Галину по щоках, щоб не втратила тяму.
Галина на секунду відкрила очі,глянула на Катерину і промовила :" Не покидай Максимка...
і Грицька...не покидай!!!"
Грицько після втрати дружини в душі винив Катерину,що зосталася жива, але розумів,
що життя їй врятувала Галина. Звинувачував і Галину в тому,що могла вижити, та її ж доброта
у неї забрала життя. Розуміла все і Катерина, тому часто пригощала Максимка й Грицька
домашніми стравами, прала їм одяг, допомагала першокласнику з уроками. Але Грицько не
зміг знову впустити Катерину в своє життя. Там була лиш Галина.
* * *
Максимку , іди, неси драбину, знімай своїх пташок з верби!
Грицько витер сльози і взявся за сокиру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455712
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.10.2013
автор: Наталя Хаммоуда