Він задихнувся вчора.
По нього прийщла пітьма.
Скінчилася черга Часу.
Квитків додому – нема,
Всі їдуть в один кінець,
Всі – і одразу.
Ще вчора у нього був номер
Дві тисячі дев’ятсот.
Він жив на вулиці Фрунзе,
В будинку, де був ешафот.
Щоранку він їв яєчню,
Щотижня білив стіну,
Щоднини стрибав у гречку,
Але поважав жону.
Він носив капелюха
Кольору антрацит.
Усі вистромляли вуха,
Шепотілися: дефіцит!
Він ніколи не марив славою,
Був упевнений одинак.
Він пишався, як міг державою,
Грав у карти, як справжній мастак.
Щосуботи читав він Біблію,
Щонеділі покутував гріх,
В понеділок обирав спідницю,
На яку б зі штаньми він ліг.
Чистив зуби, голив підборіддя,
Квадратувала щелепа нижня.
У вівторок – цілував жінку
По-особливому ніжно.
А сьогодні – у день безтИжденний
Задихнувся від випарів чи
Від волі, що таки вистраждав
Із чужими весь час живучи.
Вже до нього прийшла кудлата
Пані щедра, повія немов,
Обійняла, аж здох, бідаха
І розрідила зрадницьку кров.
Його смерть була схожа на жінку,
Яку стоячи під алтарем
Заквітчав голубим барвінком
Зраджених тихих нікчем.
У руках не коса стриміла,
А мотузка – від мойр, мабуть.
Перетяла мужицьким тілом
Вона плавну без’ямну путь.
Задихнувся вві сні, напевно.
Жінка плаче, аж руки в кров.
Десь коханки читали затемно
Про мерця, що іще не схолов.
Вони байдуже кинуть газету,
Одягнуться, намалюють брівки
І підуть виплітати тенета
З пари щастя – у горя трійки.
Він ще вчора над ними дихав,
Двиготіло в грудях навісне,
Він волосся руками смикав,
Наче світло було то ясне.
А тепер замовкло дихання,
Стала черга, як вояк, по струнці.
Задихнувся вві сні зрадник,
Що мешкав по вулиці Фрунзе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455542
Рубрика: Балада
дата надходження 20.10.2013
автор: URANIA