Воно народилось і просто хоче поплакати
Ще зовсім мале, нестійке почуття-немовля.
Обіцяне снами пророчим й віщими знаками,
Воно через мене до Всесвіту щось промовля.
Воно так сполохано губиться в шелесті осені,
Промінчиком ковзає з листя в зелену траву,
Біжить по піску вже холодному ніжками босими,
І краплями диво вплітає в осінню канву.
Усе непомітно наповнює тихою радістю,
Або розливає з долоньок малих світлий сум.
Як полум'я те, що тепер тільки лиш розгорається,
Я в серці своїм почуття це до світу несу.
Воно ще мале, безтурботне, довірливе й лагідне,
З ним зовсім інакше сприймається все навкруги.
Пробилось з душі несміливим, беззахисним пагоном,
Прогнало буденність, порвавши її ланцюги.
17.10.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455054
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2013
автор: Таня Кириленко