Танцює Літо на побитім склі.
— Боляче?
— Та ні...
............Тільки хОлодно в сутужній млі.
— А кров?... плямує дороги гладь...
— Ні, то не кров...
..................То пелюсточки жоржин тремтять:
Вирвані із серця скрижаніли на землі.
Ні. ...То не кров...
...............Незвані мрії неземні... ...у вогні.
Німі. Палають вогники край шляху...
У гливім небі — глива птаха
Крильми аж сонце обхопила.
— Диво...
За обрій полетіло Літа Бабиного мливо —
Пелюстям вітер зажоржинив височінь...
— Ні. То не кров, —
То кохання світанкова тінь.
Здійнялася сонце обхопити:
— Жити...
— Згорить.
— Ні. В проміння уплететься тремна нить.
— А серце, що пелюстя розгубило?...
................................................. ... йому не зимно?
— Зимно,
............та зерняточки лишилися, колючі наче біль —
Проростуть весною й запала червІнь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453656
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 10.10.2013
автор: *SELENA*