Я хочу почуття свої відкрити
І показати глибину душі,
Та дівчині не слід цього робити,
Бо осміють її злі язики.
Не знаю я сама чи це кохання,
Якщо уподобання - то мине.
Та кожне загадкове побажання
Іде туди, де серце попливе.
Обманювати голову я можу,
Та серце я не зможу обмануть
Воно калічить совість так як може,
А із душі витягує всю суть.
Та годі вже, і що це із очима?
Чому із них тече вода, як лід?
А я хотіла щастя, мов дитина,
Яка лишає в серці сміху жмут.
Чому болить і мучить так шалено,
Чому мовчить не скаже слова й пів?
А тільки ранить душу, ранить вену
І вузол в ній зав’яже неміцний.
Та вже нічого - я вже не кохаю,
Любов живе насправді тільки мить:
Вона панує в всесвіті без краю,
В моєму серці - вже напевно спить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452807
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.10.2013
автор: Марічка Берізко