Не раз пора осіння звеселяє душу,
Казковістю погідний день манить.
Та як себе змінитися примушу,
Як увійти у поетичну мить?
Щоб знову чар поезії творити,
Щоб у присутність СЛОВА увійти,
Щоб світ довколишній по-справжньому любити,
Красу земну у слові зберегти?
Це і сьогодні, визнаю, проблема,
Хоч чарівна пора – жовтогаряча осінь.
В мені самій розв’язується теорема,
Моїх років неждана просинь.
Опале листя під ногами шурхотить
І терпкість осені у душу проникає.
Так день за днем рік поза рік летить,
Нестримно десь за обрієм зникає.
У осені пощади попрошу:
Не поспішай, нажитись дай порою.
Проханням цим не погрішу,
Зима хай почекає за горою.
Не дошкуляй, бо не прийшов твій час,
Ще бадьоритись дай душі і тілу.
Не закінчивсь програмний майстер-клас,
Не наслужилася улюбленому ділу.
Хто зрозуміє мої настрої осінні?
Та я сама ще з ними повоюю.
Звитяжною ще буду у борінні,
Ще осені принади намалюю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451193
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.09.2013
автор: Едельвейс137