Ще досі дощ гостює поміж днями

Ще  досі  дощ  гостює  поміж  днями,
Ще  досі  мені  в  кошику  несе
Красу  небес,міняючи  місцями
Похмурі  хмари.Миє  їм  лице.

Чепурить  їх,збиває,як  перину.
На  шию  в'яже  стрічку  без  прикрас.
Цілує,як  улюблену  дитину.
А  потім  добереться  і  до  нас.

Та  всі  чомусь  закутались.Спиняє
Всіх  перехожих,хоче  розказать,
Що  він  із  хмар  тихенько  розчиняє
Свої  думки,щоб  нам  їх  показать.

Всім  не  до  нього.Ще  чекають  літа,
Чекають  тільки  п'ятниць  і  тепла.
Щоб  не  вставати  завтра  удосвіта,
Щоби  субота  в  ліжку  обняла.

Чекають  щастя,грошей  і  достатку,
Чекають  Новий  рік  і  перший  сніг...
А  дощ  шепоче  хмарці,як  малятку,
Що  дуже  дивний  в  світі  чоловік.

Не  бачить  див,лиш  кожен  день  чекає.
Не  дякує,що  бачить  цілий  світ...
Як  дощ  руками  личко  обнімає,
Як  опадає  листя  стільки  літ.

Як  вітер  оте  листя  загрібає,
Як  сушить,потім  в  попіл  перетре.
Як  попід  лісом  дивно  він  кружляє,
Як  всі  думки  у  кошики  кладе.

Як  потім  їх  у  вірші  перепишуть,
Оті  думки,що  вітер  гомонів.
Притрусять  зверху  із  дощами  тишу,
І  викладуть  у  спомини  із  снів.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450467
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.09.2013
автор: Відочка Вансель