Неквапно прокидається світанок.
Вихлюпує на землю молоко.
На голову деревам ллє сметану,
Що вітерець смакує язиком.
Милує зір берізка одинока,
А як же до лиця їй ця фата!
Не можна відрвать від неї ока!
(До всього в нього мудрості хвата!)
Стоїть, як наречена, ледве диха.
В сум"ятті тільки коси поправля.
І тільки щось зітхає тихо - тихо.
Про що ж це її вітер умовля?
І гладить, як дитині,гарні коси.
На вушко шепче ніжні їй слова...
Але течуть у неї уже сльози:
Неначе вона й справді, як жива.
Це просто уже сонечко заграло.
Зняли завісу промені ясні.
І новий день з усмішкою вітало.
І думи десь діваються сумні...
Доброго дня Вам, мої Друзі!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449992
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.09.2013
автор: Н-А-Д-І-Я