МИ УКРАЇНЦІ!

Росичі        й        русини,
Поляни    й    древляни;
Предки      наші      сиві,
Й      нинішні      кияни!

Древній    мій    народе,
Щирі    українці!
Чи,    забули  –  хто    ви?
-Наливай,    по    вінця!

Повпивались    зболено
Злиднями    й    брехнею;
Мрієте    знедолено,
Марите    ви    нею…

Чи    шукає    правди    хто?
Що,    душа    бажає?  –
Вірності    і    щирості?
Що,  нас    всіх    чекає?..

Продаємо    голос    свій
За      сотню      криваву;
Продавати      вміємо  
І      тата,      і    маму…

Невже    ж    задля    цього    ми
На      світі      живемо,
Щоб    не    знати:  хто    ж  то  ми?
Куди    всі    ми    йдемо?

Блукаєм    примарами
Без    роду    й    коріння,
Нині    розсіваємо
По    світах    насіння.

Там,    десь,  вкорінилося
Майбутнє    народу;
Чи    чуємо    голос    ми    
Предвічного    роду?

Чи    стане    колись    нам    
Усього    по    вінця?
Проснемось,    згадаємо,
Що    ми    -    УКРАЇНЦІ?..

Я    маю    надію,
Що    так    колись    станеться,
Інакше    безродними  
В  світі    зостанемось...
(  січень  2010    року  ).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449285
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.09.2013
автор: Людмила Богуславська