ОТА СТЕЖИНА

В  очах  –  стежина  в  споришах,
де  я  –  маленька.
Й  до  мене  радо  поспіша  
щаслива  ненька.
Я  ж  –  рученята  в  небеса  –
неначе  крила!..
Стежина  та  широкий  шлях
мені  відкрила.

У  світ  безмежний  повела
ота  стежина.
І  підкорилась  не  одна  
крута  вершина.
Й  хотів  би  ти,  чи  не  хотів,
та  суть  не  в  тому  –
стежина  та  з  усіх  світів
веде  додому.

Багато  в  світі  є  чудес,
країв  багатих.
Мені  ж  дорожча  над  усе
селянська  хата.
Шляхів  протоптано  сповна.
Нам  раю  треба.
А  та  стежина  лиш  одна
веде  до  неба.

Дороги  в  світ  –  на  шрамі-шрам…
Та  душу  тішить
ота  стежина  в  споришах  –
свята  і  грішна.
Вертає  пам’ять  в  рідний  двір,
де  пахне  м’ята.
Отут  мене  з  усіх  доріг
чекає  мати.

О,  скільки  в  світі  різних  лиць,
столиць  багато,
та  як  же  гріє  і  болить
прарідна  хата!
Бринить  на  серці  і  щемить…
Крізь  люту  втому
з  усіх  світів  хоча  б  на  мить
лечу  додому.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448846
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2013
автор: Олександр ПЕЧОРА