Ти виходиш за двері. Ніби в дорослий світ.
І ти так по-дитячому стала від цього вразлива.
Що коїться? Що? Чом наповнились сірістю дні?
Так болісно серце сприймає разючі зміни.
І наче природа із серцем скувала своїх поривань –
Що більше немає золочених сонцем в алеї каштанів.
Вересень більше нагадує змучений буднями сірий старий листопад.
От і ти по-дорослому так вже стомилася од існування.
І ти поспішаєш. Додому. Сховатись і лити сльози.
Бо і вдома лякає осені справжньої повна відсутність.
«Чом не дивишся в дзеркало?» Просто… Боїшся просто,
Що, як надворі, побачиш один тільки смуток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448831
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 13.09.2013
автор: Анастасія Калатур