Долі вічі сліпі?
Ні, то душі незрячими стали,
В веремії терпінь
Мрій, котрим вже не збутись, навалом,
Споконвічна хандра
Метастазами світ оповила,
Що не день - тіні драм
Розправляють над ним чорні крила.
Б'ють зневіри дощі
По обличчю, навідмаш, без жалю,
У схололій душі
Всі джерельця надій повсихали,
Тягарями провин
Нас все більше схиляє додолу,
Поміж тисяч стежин
Не знаходимо ту, що не коле.
Кожен погляд наскрізь -
Відсудомлює душу на друзки,
Знову спалений міст,
Двом на стежці одній надто вузько,
У пустелях облуд
Вже немає і крихти від істин,
Де він, Вищий той Суд?
Чи колись нам до нього доплисти?!
Ми живемо в надрив,
Кожна думка - мандрівка у себе,
Крізь холодні вітри
Прориватись хоч важко - все ж треба.
Хоч недолі змія,
Наче зашморг, стискає нам душу,
Та ми з древа життя
Опадати завчасно не мусим!
У самому кінці,
Де усі вже стираються грані,
Проглядається ціль,
До якої дійшовши, всі рани
Ми загоїм колись,
Доторкнувшись до вічного Світла...
Прозрівай і світись!
Вір - навесну наш світ знов розквітне!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448201
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.09.2013
автор: валькірія