Ніхто не знав його тайни V

#5

[i]Орест  23:02  “лежу  у  кроваті.  Намагаюсь  уявити,що  зараз  робиш  ти.  Якщо  ходиш  по  лісу,  або  цвинатару  —  знай,я  не  здивований.  Еем...  треба  сплатити  гроші  за  інтернет.  А..коли  чистив  зуби,  трохи  згадував  людей  на  ринку.  подивився  на  себе...  я  б  побоявся  до  себе  підійти.  Ти  —  справді  безстрашна....Хе-хе..Ну  все...бачиш,  я  дотримуюсь  свого  слова:)”[/i]

[i]Орест  7:17  “о  ні...ранок...Ти  —  не  ввічлива.  Тебе  не  вчили,  що  людям  треба  відповідати?  Післязавтра  день  народження  брата,  а  я  досі  без  подарунка.  Заплатити  за  інтернет.Щось  ще...А,  у  холодильнику  маміни  котлети.  :Р  Піду  їсти.  Цікаво,  правда?  Щей  дощ...  Ну  йо...добрий  ранок”  
Надія.7:30  “Смачного!  Що  робиш  о  шостій  вечора?”
Орест.7:32  “Після  роботи  відпочиваю  в  онлайн-іграшці.  :)”
Надія.7:34  “руденька  25”
Орест.7:35  “приємно  познайомитись.  Чорнявий,  28”  
Надія.  7:  37  “  Вул.  Руденька.Буд.25.  18*00...  :))))”
[/i]
Рання  осінь  була  щедрою  на  дощі.  Вони  все  йшли  без  перестанку  і  це  дратувало,  робило  похмурими  більшість  людей.  Менш  за  все  хотілось  Оресту  їхати  шукати  ту  Руденьку,  але  робити  нічого.  Обіцяв.  Подившись  у  “гугл  меп”  і  подякувавши  подумки  людині,що  придумала  мобільний  інтернет,  заскочив  у  потрібну  маршрутку.  Десь  за  хвилин  двадцять  він  вже  дістався  до  потрібного  місця.  Щоправда  Надії  ніде  не  було.  Зайшовши  у  напрочуд  чистенький  підїзд  багатоповерхівки,  щоб  сховатись  від  дощу,  він  набрав  Надію.  Не  зрозуміло,  що  вона  придумала.  Раптом  вона  взагалі  не  прийде?

Тяглись  довгі  гудки...Позаду  він  відчув  легкий  поштовх  і  чиясь  рука  міцно  схопила  його  за  шию,  різко  вивернувшись,  він  скрутив  злодія,  який  одразу  почав  підвивати  —  якийсь  слабенький  виявся.  
Виглядав  він  дивно  —  у  чорній  шапці,  тільняшці  і  білих,  якихось  дівочих  бриджах.  З-під  шапки  Випало  золотисте  волосся.  

-Ти  зовсім  здуріла?-  Надя  покотилась  від  сміху.  
-Я  міг  тебе  вдарити  —  ніколи  так  не  жартуй!  
-В  тебе  хороша  реакція.  Здається  ти  викрутив  мені  руку.  -  трохи  ойкаючи  крізь  сміх  промовила  вона.
-У  кого  ти  сьогодні  зібралась  гратися,у  гопників?
-Та  ні,  просто  не  втрималась  від  спокуси  налякати  тебе.  -Надя  махнула  йому  рукой  і  вони  зайшли  до    ліфту.
-А  що  за  маскарад?    
-Я  завжди  так  одягаюсь  вдома  —  мені  так  зручніше.  Це  тільняшка  дідуся.  Вона  гріє  душу.  Хоча  розумію,  що  я  виглядаю  дуже  і  дуже  безглуздо,  про  те  —  живу  в  гармонії.  
-Та  чому..  Добре  виглядаєш.  
-От  брехун!
-Я    мав  на  увазі  —  як  на  гопника.  -  засміявся  Орест.  -  чию  квартиру  будемо  чистити?
-А  ти  хочеш  когось  обчистити?  Можеш  помити  в  мене  підлогу.  -  сказала  Надя  відкриваючи  двері  у  квартиру.
 
Квартира  була  невеликою,  з  двома  маленькими  кімнатами  і  кухнею.  Важко  пояснити,  але  вона  якимось  чином  була  пропитана  Надією.  Тут  заставляли  посміхатися  маленьки  картинки  дитинства  Каті  Дуднік,  купа  всіляких  кулончиків,  браслетиків,  янгеликів,  сердечок.На  полицях  чиїсь  чорно-білі  фото,  сучасні,  але  чорно-білі.  М*який  диванчик  героїчно  тримав  купу    маленьких  подушок.  Вразила  відсутність  телевізору,  а  на  маленькому  столику  лежав  гарненький  зошит  з  ручкою  і  пару  книжок.  Поки  Надя  на  кухні  ставила  чайник,Орест  роздивився  “White  fang”  Джека  Лондона,  Оскар  Уайльд,  і  твори  Гоголя.  

Вони  вийшли  пити  чай  на  відкриту  лоджию,  дощ  так  і  не  переставав  і  Надя  з  задоволенням  ловила  крапельки  руками.  До  чаю  Надя  напекла  блінчиків  з  абрикосовим  варенням.  Ця  атмосфера  неймовірного  затишку  укутувала  їх  з  головою.  

-Не  думав,  що  ти  вмієш  готувати.  
-Якщо  чесно,  я  майже  не  вмію.  Просто  хотілось  зробіти  щось  від  душі...  Душа  —  це  секретна  добавка.  
-Вийшло  смачно...  На  твоєму  столі  лежало  три  книги..Ти  читаєш  одночасно?  
-“Білий  клик”  Джека  Лондона  я  хочу  прочитати  в  оригіналі,  але  моя  англійська  —  досить  поверхня,  тому  читаю  потрошечку,  зате  вдумуюсь  у  кожне  слово.  Так  навіть  краще  сприймається  все.    Гоголя  люблю  читати  наніч.  Його  розкази  дарують  мені  атмосферу  дитинства,  коли  ввечері  ми  з  друзями  розказували  одне  одному  всякі  страшилки.  Уайльдом  дещо  цікавлюсь,  хоча  далека  від  його  поглядів.
-А  в  голові  це  все  не  перемішується?  
-Дивне  питання,  а  ти  коли  з  різними  людьми  спілкуєшся  нічого  не  перемішується?  У  книгах  ти  маєш  змогу  з  різними  людьми.  Їх  побутом,  світом,  поглядом  на  життя  в  цілому.  
-Я  не  читаю  книги.  Можливо  якусь,  але  якщо  дуже  зацікавить.  Книги  —  це  вчорашній  настрій,  вчорашні  думки.  
-Ти  правий.  Але  знаєш,хіба  думки  можна  розділити  на  “вчорашні-сьогоднішні-завтрашні”?  Як  не  можливо  відділити  води  океану,  що  непреривно  переходять  із  хвилі  в  хвилю,так  само  і  з  думками.  Всі  покоління  цікавлять  одні  й  ті  самі  теми.
-Тобто,  по-твоєму,  люди  —  це  ті  самі  книги?
-Можна  і  так  сказати.
І  тут  відбувалось  неочікуване.  Орест  раптом  встав  і  пішов...  мовчки.  Надія  сиділа,  мов  прибита  до  стільця  і  тільки  дивилась,  як  він  йшов  до  дверей.  Вже  коли  вони  гучно  закрились,вона  немов  оговталась  і  побігла  за  ним.  
Наздогнала  його  Надя,коли  він  вже  вийшов  на  вулицю.  
-Як  це  розуміти?
-Думай,  ти  ж  любиш  думати.  -  Подивився  Орест.  І  пішов...
Вона  стояла  розгублена...Дощ  крупними  каплями  спадав  на  обличчя...

[i]Орест.  00:04  “Братові  завтра  куплю  годинника.  В  неділю  йду  на  футбол.  Дивився  непоганий  бойовик.  "[/i]
Вранці  Надя  мовчки  дивилась  на  дивну  Смс.  Радіючи,  що  Орест  не  зник,  але  не  розуміючи,  що  це  за  дивна  поведінка.  Чому  так  розізлився  на  це    порівняння  книг  з  людьми.  То  не  вона  придумала,  але  ж  ніхто  не  сперечався  щодо  цього.  

[i]Надія.7:01.  “-Чому?Поясни...”
Орест  7:05  “Сьогодні  п*ятниця,  нарешті  вихідні.  Буду  спати  —  всі  вихідні  спатиму.  Сьогодні  десь  о  6й  піду  до  крамнички  годинників,  що  біля  площі.”[/i]
Зайшовши  до  крамнички  Орест  побачив  Надію,що  стояла  і  уважно  розглядала  годинники.
-Ой,  яка  зустріч!
-Випадкова,  звісно.  -  Посміхнулась  Надія.  
-Я  так  і  зрозумів.  
Купивши  подарунок  братові,  вони  вийшли  на  вулицю.  
-Як  справи?  -  поцікавився  Орест.
-Які  справи?  Що  з  тобою?    -  нарешті  спробувала  знайти  відповідь  Надя.
-Йдеться  про  тебе,  а  не  про  мене.  
-Тобто?  
-Я  не  хочу  спілкування  з  людиною,  що  порівнює  людей  з  книжками.
-Оресте,  це  якась  дурня,  справді.  Чого  ти  причепився  до  того  вислову?
-Розказати  тобі  про  тебе?
-Будь-ласка.  Мені  буде  дуже  цікаво!  
-Ти  відкриваєш  книгу,  береш  те,  що  тобі  треба  —  думки,  задоволення,  натхнення,  мудрість.  Чим  більше  ти  читаєш,  тим  більше  ти  починаєш  брати,  і  менше  віддавати.  Книзі  нічого  від  тебе  непотрібно,  але  ти  дедалі  стаєш  егоїсткою.  Я  завжди  ненавидив  отих  розумників,  що  вічно  ниють,  що  їх  ніхто  не  розуміє,  що  вони  особливі,  але  вони  самі  хочуть  жити  своїми  ілюзіями  і  думками,  не  намагаючись  нікого  зрозуміти.  І  рано  чи  пізно,  ти  такою  станеш,  якщо  ще  не  стала.  
-Чим  ти  кращій  за  мене?  Ти  придумав  собі  любов,  дофантазував  і  доуявляв  чогось,  а  тепер  не  підпускаєш  людей  до  себе,  мовляв  вони  тебе  ніколи  не  зрозуміють.  Та  чи  ти  знаєш  скільки  от  саме  зараз  таких,  як  ти  пишуть  вірші,  плачуть  в  подушки,  пьють  вино,  щоб  тільки  пережити  оте  нещасливе  кохання.  -  переходила  на  крик  Надія.  
-Ти  взагалі  нічого  не  знаєш  про  те,  що  внутрі  мене.  Чи  найкращий  захист  —  це  напад?
-Чому  ти  кидав  їх  після  зими?  
-Чорт,  звідки  ти  знаєш  про  це?  
-Так  чому?  Ти  про  книги  казав  недаремно.  Ти  дивився  по  собі.  Це  ти  егоїст,  що  залишає  ті  книжки  після  останньої  глави.  Останнє  кохання  тебе  зацікавило  тільки  тому,  що  то  була  не  книжка,  а  трилогія.  Ти  вже  дочитав  одну,  але  виявилось,  що  вийшло  продовження,  от  ти  і  вмираєш  від  цікавості,  але  в  глибині  душі  знаєш,  що  і  воно  тебе  не  врятує,  і  після  прочитання  забудеться.-  вони  майже  кричали  одне  на  одного,  не  звертаючи  увагу  на  оточуючих  людей.    -  Ти  пішов  лише  тому,  що  я-нагадала  тобі  себе!  
-Та  що  ти  кажеш!  А  може  просто  це  ти  саме  така?  
-Я  ніколи  не  була  такою!
-Спробуй  переконати  мене  в  цьому!  
-Так,  я  казала,  що  кожна  людина  —  це  книга,  але  відрізняється  від  книги  тим,  що  пишеться  постійно.  І  тільки  неуважний  читач  може  після  поверхнього  погляду  викинути  її,  вважаючі,  що  все  зрозумів.  ось  і  все.

Трохи  подумавши  Орест  знов  пішов  у  наступ:
 
-Такий,  як  я?  Ти  ж  мене  маєш  на  увазі?  -  Надя  мовчала.  -  Звідки  ти  знала,  про  те,  що...
-Ти  гуляв  з  кожною  з  них  в  одному  і  тому  ж  парку.  Я  бачила  тебе  не  один  рік.  
-І  ти  справді  думаєш,  що  я  просто  не  хотів  їх  розуміти?    
-Спочатку  я  вважала,  що  ти  їх  використовув  і  просто  ненавиділа  тебе,  хоча  і  не  знала.
-А  потім  що  змінилось?
-Мені  захотілось  тебе  зрозуміти...
-То  ти  не  певна,  що  все  було  просто  заради  моєї  втіхи?  
Надя  мовчки  йшла  дивившись  собі  під  ноги.
-Знаєш  що?  Я  скажу  тобі  чесно,  ти  перша  людина,  що  дізналась  про  мої  минулі  звички.  Ти  не  намагаючись  зробити  нічого,  просто  так  відкрила  те,  що  я  від  усіх  намагався  приховати.  Та  інструкції  до  цього  “скарбу”  не  дають.  А  твої  роздуми  від  моїх  мотивів,  як  земля  від  сонця.  
-І  що  ж  тобою  керувало?
-Можливо  іншопланетні  істоти?  Як  тобі  варіант?
-Дотепно...
*  *  *
[i]Орест.  22:54  “Все  думаю  про  те,  що  написати  в  своїй  історії.  Цікаво  так.  Я  —  книга,  що  пишеться.  Ти  сьогодні  вийшла  з  себе.  Це  було  дуже  кумедно:)”
Надія.  22:56“Тобі,  аби  кумедно,  чого  ти  такий  несерйозний?...  А  в  історії...Ну  певно  щось  веселе”
Орест.  23:00  “  Добре,  буду  збіркою  анекдотів  :)  Ти  чого  не  спиш?”
Надія  23:03“Все  думаю  про  ту  розмову.  Ніколи  не  роби  про  мене  висновків  по  одному  слову.”
Орест  23:05  “А  ти  по  моїх  діях.  Тим  паче  минулих.Ніколи.  І...ти  знов  вгадала  тоді..У  першій  фразі.  Я  пішов,  тому  що  сам  боявся  бути  кинутим.    ”
Надія  23:06  “  Тільки  не  треба  більш  тікати.  Можливо  мені  теж  потрібно,  щоб  мені  допомагали  з  самовідкриттям.  :)  В  цих  роздумах  було  трохи  мене,  хоч  і  мені  і  не  хочеться  це  визнавати...”  
Орест:  23:10“Страх  спонукає  тікати  від  Надії)  То  виходить,  все  так  і  мало  бути,  щоб  і  ти  замислилась  над  своєю  поведінкою.”
Надія  23:10  “ти  віриш  в  долю?”
Орест  23:11  “ні,  але  так  мало  бути.”
[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448177
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2013
автор: Юліанка Бойчук