У юрбі розчинявся, як сіль у воді,
Чоловіком я був пересічним:
Протиправних ніколи не скоював дій,
І думками не перся у вічність.
Дім, робота, сім'я, купка мрій про моря,
Жінка добра, немов Джугашвілі,
І ніщо не могло нам зірвать якоря,
Зруйнувати життєвих ідилій.
Знову прозою день огорта черговий,
Захід сонця стуляє завіси,
Знов на трасі сигналив я купці повій,
Вдома - пиво, футбол, свіжі чіпси.
Теплий пульт, як надія на завтра, в руках,
Низка суперцікавих каналів -
І свинець, що повіки приємно торка,
Відкриває Морфея портали.
Але мало не впав на підлогу мій пульт,
І у грудях забила бас-бочка,
Я до цього плював на релігії культ,
І мікробів, що під ободочком.
Атеїсту у докір, на плечах узрів:
Розмістились, як грізні фрегати,
Два пихатих суб'єкта, на кшталт упирів,
Ось крилатий, а поруч - рогатий.
Переглянулись хитро, як двійко котів,
Розпочали запеклі дебати.
Кожен чимось мене заманити хотів,
Промовляє з рогами цибатий:
"Вірним шляхом ідете, товариш і друг!
Зранку - сало, борща таріляку,
Ваші складки на талії зміцнюють дух,
Ось, прийміть персональну відзнаку!"
Та тоді верещати почав херувим:
"Знайте: ви - хоч і раб, але божий!
Не простять вам на небі подібних провин,
А попостите - Бог допоможе!"
Тупотів сатана грізно сталлю копит:
"Травить байки ця птаха лишайна,
Ти не слухай, соколику. Будемо пить,
Прочиню тобі дверці у тайни."
Шароварі потер і сивухи дістав:
"Отже, Хведя, скажу я між нами,
Суть методики тайни гранично проста:
Літру в день і занюхуй штанами,
Цибулинку скуштуй і свиняче сальце,
Ущипни за місця свою Любу."
Ось поблідло в пернатого ніжне лице:
"Бога раб, не чини перелюбу!
Зупинися, бо бачать усе небеса,
Геть чорта, самогонки - ні граму,
Можна чарку кагору, але тілеса
Тільки піп може щипнуть руками.
І у злості затупцяв копитами біс:
"Слухай, Федір, у мене ідея,
Вже старенька, бо виникла дуже колись, -
Пір'я вискубти з цього єврея.
Треба, любчику, поміч, уступиш у бій?
Бо не маю я сили без тебе.
Це врахується потім у пеклі тобі.
Ти наплюй, козаченько, на небо!"
Заболіла тоді від завдань голова,
І зірвався я: "Слухайте, друзі,
Вам зі мною нема чого вже торгувать,
Тож отримуйте ви по заслузі:
Ти - у небо тікай, не вертайся назад,
Бо діждешся, що вискубу пір'я,
Ти ж - у пекло, а то надеру тобі зад,
Хвіст і роги козлячі я вирву.
Пощезали зненацька друзяки мої,
Чи від страху отримать розплату,
Чи від того, що ранок історію з'їв, -
Вже у сни не приходили кляті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447957
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2013
автор: Олександр Обрій