Розділ 2. Дивні сни.
П'ять днів минуло. Люба свої речі
Вже зранку стала складувать у сумку,
Позаду вчувся голос тут старечий:
"Збираєшся? Вже їхать маєш думку?"
"Так-так, п'ять днів вже сплинуло, бабуся".
"Квиток собі додому купувала?"
"Так, так - туди й назад. Він дійсним буде
Лише через п'ять днів, та на вокзалі
Мені його змінить удасться, може
На завтра чи сьогодні". - "Ні, дитино,
Скрізь натовпи з народу й перехожих,
Живи п'ять днів ще, до від'їзду днини."
"Не зможу тут я жить, нема-бо грошей..." -
"То й так живи, онуко, без оплати". -
"Спасибі Вам, бабусенько хороша." -
" "Спасибі" каже...- Сенсу жить нема тут."
"Чому?" - "Спостерігала за тобою,
Так зараз не шукають наречених.
Чом ранком ти не маєш геть спокою,
Встаєш із сонцем, наче навіжена?
Всі хлопці сни ще бачать на світанку.
Лягаєш рано також, що за диво?
Увечері якраз гудуть гулянки
Вночі гуляють хлопці всі красиві.
Одягнена - монашка мов із лаври,
Обличчя не фарбуєш. Наречених
Так зараз не шукають. Динозаврів,
Можливо, тільки знайдеш ти нужденних."
"Бабусенько, готую власне тіло
До зустрічі із судженим старанно,
Дотримуюсь режиму по світилу,
Без фарби - щоб впізнав мене обранець."
"Впізнать?? Чи все в порядку з головою?" -
"І мама каже так, але нічого
Не можу поробити я з собою,
Я часто бачу сни, де він дорогу
Шукає, по якій прийде до мене,
Ніяк знайти не може, мій коханий".
"Сни? Сняться?" - "Так, практично, вже щоденно...
В саду немов гуляю. гарно вбрана,
Він теж там був, зустрітись не змогли ми,
І голос наче чула: "Де ти? Де ти?"
"До лікаря, онуко, мо' ходімо?
То психіки недобрі вже сюжети".
"Ще сниться, жила з ним давно немов би,
І були в нас і дітки, і онуки", -
"То ззовні описати його спробуй". -
"Він русий, карі очі, сильні руки,
На пів десь голови він зростом вищий,
Щілинка між зубів його, а також
Усмішка, з-поміж інших, - найдобріша,
Хода його степінна - всі ознаки."
"Як інший прийде?" - "Були кандидати,
А тато каже: "В снах ти потонула",
І лається щоденно моя мати:
"Вже двадцять п'ять! Залишишся в дівулях."
"Праві батьки, з такими, дівко, снами
Тобі-бо не зустріти наречених,
Тому барвисту шаль свою дістану,
Ти вийди в ній гулять, немов на сцену."
"Спасибі за турботу, поміж снами
Я взнала - накривать не можна шаллю,
На кофті-бо я вишила орнамент,
З яким в садах з коханим я гуляла."
"Ну Бог тобі суддя...там, у хатині
Коржі і молоко іще тепленьке,
Поїж, я до сусідів на годину,
Не мучай, дівко, снами ти серденько."
Повільно віддалялась бабця сива,
Та бурмотіла: "Ой, дурна, дурна я!
На голову старечу чом впустила?
Тепер оце хвилююсь, серце краю,
Сусідського піду вмовляти сина:
Хоч він чорноволосий, а не русий,
Клинки хай підіб'є він до дівчини,
Тепер за цю я справоньку візьмуся."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447566
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.09.2013
автор: Олександр Обрій