На вулиці юнь із тату – страхітливі пащеки
Ошкірились. Кров намальована крапає, бризка…
І чорні в них нігті, і чорні стрічаються губи,
І очі за чорним – без кольору… Як обеліски…
Десь – рвана одежа, десь – наче броня металева,
Цепи і намисто з скелетів або черепочків…
Осудить сусід, вчитель, просто якийсь перехожий,
Нервують батьки, зустрічаючи дочок, синочків.
За чорним отим заховалося світло дитяче
Душі, що тремтить на дорозі Життя, розгубившись,
Сховали її під металом, під кольором чорним
Горить, замаскована, трепетно, рано втомившись…
Прихована глибоко – їй там зовсім одиноко,
Штовхає – «Йдіть геть! Я доросла! Мені вас сто років не треба!»
Насправді – так сумно і хочеться ніжності й ласки,
Про це знає ніч тільки, місяць і зоряне небо…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446992
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.09.2013
автор: Innessanew