Сторінки одного життя…/Проза. Ч. 30/

-Ти  прийшла?  
-Так.  
-Чому?  
-Я  не  можу  без  тебе  спати.  
-Тобі  холодно?  
-Ні,  мені  погано.  
-Я  чекав  на  тебе,  лягай,  я  зігрію  тебе.Тут  не  дуже  комфортно,зате  тепло.  
-Поцілуй  мене.  
-Поцілую,  а  якщо  коні  почнуть  реготати?  Ти  не  будеш  пручатися,чи  знову  мені  прийдеться  шукати  в  оці  соломинку?  
-Не  буду,  а  якщо  вони  мовчатимуть?  Що  тоді?  
-От  тоді...  Тоді  я  тебе  роздягну...  І  закидаю  сіном...  Бачиш  скільки  його  тут,  все  ж  таки  є  відповідальні  люди,  треба  йому  віддячити,добрий  сусіда.Мати  стільки  свого  клопоту  і  так  відгодувати  наших  коней)  
-Ти  п'яний?  )))  
-Ні,  я  добрий,  я  дуже  добрий,  і  скажи  кому  це  треба?  Нікому,  не  встигнеш  і  оком  моргнути  з  тою  слабинкою  доброти,як  тебе  в  мить  хтось  захоче  проковтнути.  
-Ти  не  хочеш  на  роботу?  
-Не  хочу,  хочу  бути  тут,  у  цій  конюшні,  пити,  і  насолоджуватись  ароматами  сухого  сіна.  
-Сухого?  Сіна?  Без  мене?  
-Тихше,тихше,  Діанко!  Раз  прийшла,  поводься  чемно,  не  порушуй  арію  цвіркунів...  
-Де  ти  їх  чуєш?  Вони  позамерзали  і  поховалися,  та  й  де  та  тиша,чуєш  як  дощ  витанцьовує  на  криші?  
-То  ти  прийшла  в  дощ?  Бідні  мої  кишені)  Там  лише  вино,  будеш?  
-Хіба  що  з  твого  язичка...  
-Бууудеш,  я  так  давно  хочу  тебе  напоїти,розумні  люди  кажуть-не  втрачай  часу  на  пізнання  головного  мозку  людини,  пий  з  ним  стільки,  поки  не  зрозумієш,  що  досить...  
-А  потім?  Що  потім?  
-А  потім,Ді,  наші  внуки  будуть  читати  твої  листи  і  казатимуть,  яке  ж  кохання!  Як  же  він  її  любив!  А  вона,  а  вона  так  прагнула  його  цілунку,  що  заради  цього  кинула  олівець,  і  прибігла  вночі  у  стайню,  де  він  цілюсіньку  ніч  чекав,  ти  ж  не  будеш  перекручувати  час,  вже  майже  світанок.  
-Який  світанок!?  Лише  пів  на  четверту...  
-Що,  правда?  А  мені  здалося,  що  то  сонце  присвітило  мені  в  око)))  
а  це  ти,  принесла  годинник...  заховай  його  подалі,  я  не  випущу  тебе  звідси...  довго  довго...  
-Дай  я  тебе  поцілую.  
-Тихо,тихо,  коней  розбудиш...  
-То,  може  ми  в  дім?  
-Е,ні,  у  м'якому  ліжку  і  я  можу))  
-Оресте,  я  ж  потім  не  вийду  на  люди,  ти  ж  добре  знаєш  яка  в  мене  шкіра,  від  цієї  соломи...  вона  ж  колюча  і  гостра  як  осока...  
-Я  принесу  щось  для  тебе,  чекай  мене  тут,  окєй?  
-Окєй...  

Півгодини,  півгодини  нести  щось,  а  за  чим  він  пішов,  ого,  стільки  пляшок...  він  і  справді  тут  мав  затриматись.  Привіт,Гроза!Як  ви  тут  були  без  нас?  А  ти,  Чорнобривчик!  Ти  не  ображав  її?  Бачу,  бачу,  
розбуджу  розбуджу,  хто  з  вас  тут  спить?  Які  у  вас  очиська!  І  про  що  ви  увесь  час  думаєте?  А  оці  оберти,  таке  враження,  що  ваші  очі  і  тут  і  там...  Ну  де  ж  він  так  довго?  От  треба  було  відразу  тягнути  ковдру.  
-Діано,  Діано,  вставай  швиденько,  ходімо  я  тобі  щось  покажу,  та  швидше,  бо  все  прогавиш.  
-Та  не  тягни  так  мене,  я  вже  встаю  встаю...  
 
-Бог  ти  мій!Що  це?  Що  це  за  чудасія?  Оресте,  це  що  сон?  
-Який  сон!  Це  лебеді,  лебеді!  
-Звідки  вони?  
-А  мені  по  чім  знати?    Хіба  ми  не  разом  приїхали?  Оце  то  краса,  цілий  ставочок,  поглянь  які  вони  гарнющі!  Ми  будемо  щасливі,  ми  будемо,  інакше  вони  не  забрели  б  сюди,  цікаво,  коли  вони  позлітались,  треба  поїхати  до  сусіда  і  роспитати,  що  це  тут  коїлось...  
-Мені  холодно,  а  чому  вони  не  відлетіли?  
-Вони  так  вирішили,  не  увесь  час  же  їм  збивати  крила,  їм  набридло,  а  тут  затишно,  оце  то  чудова  ніч,  дай  дай  поцілуююююююююю.  
-Побігли  краще  до  коней,  а  на  цих  завтра  надивимось,  завтра  під  парасолькою...  


Хто  розстелив  постіль?  Хіба  це  важливо...  
Тук.        тук-тук.          Тук.        тук-тук.    Тук.  тук  тук  тук  .  Кап  кап  кап...  
Пахнуть  коси  твої,  аромати  
Розігнали  шалений  двобій  
Я  на  тобі  малюю  палати  
Розливаю  по  стежці  дух  мрій  
Я  тобою  надихатись  зможу  
Може  завтра,  а  може  потім  
Ти  до  мене  горнися,  мій  боже  
Цей  дарунок,  це  здійснення  дій    
Режисерської  тверді  рукою  
Наші  ролі    P/S  ти  можеш  
І  я  можу  й  кажу,  о,  ти  мій  
Відмовлятися  було  негоже  
Від  Любові  у  Вірі  Надій...  

Кожен  клаптик  твоєї  клітини  
Я  омию  своїм  язиком  
Подаруй  коливання  хвилини  
А  що  потім?  Розіллємо  ром  
Повбиваємо  злючок  мікробів  
Зверху  поки,  а  потім  в  утробі  
Ми  підпалимо  дах  у  коморці  
Розгойдаємо  землю  в  добі  
Розіграємо  місяцем  сонце  
Ти  для  мене,  а  я  на  тобі  
Прошепочу  я  хочу  я  хочу  
Спати  в  щасті  на  твоїй  щоці...  

Ранок  ранок  голодні  холодні  
Два  перевертні  боки  в  рядні  
Причесалися  листями  модні  
І  почався  їх  день  уві  млі...  

Боже,  боже!  Де  твої  очі???

-

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446850
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.09.2013
автор: Ольга Ратинська