Ностальгії нема, залишаються спогади літа,
Десь у пам`яті світяться вогником теплих жоржин,
Їм для щастя лиш трохи, всього лише трохи дозріти,
Та крилаті вітри на тепло узяли карантин.
Загойдається світ у колисці своїй вересневій,
По канатній дорозі ще можна дістатися хмар,
Та під нами в лісах неспокійна й палка королева,
На дерева притихлі вже кидає золото чар.
І срібнішає простір, мудрішають люди і птиці,
Хоч високі ключі на дарунки блакить рознесуть,
Біла сіль чумаків, як і завше, над нами імлиться
І далекі сади із бентежних сузір’їв ростуть.
Ностальгії нема, до тепла ще дорога відкрита,
Та свіжішають ранки і глибшає тінь вечорів,
Від блакитних апсид до русявого вузлика жита,
Хтось сильніший за нас щойно літо від нас затулив…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446457
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.08.2013
автор: Стяг