Що ж сталось з Любомилою за роки,
Де мудрості та спритності навчилась?
Вперед допомогла зробить їй кроки
Ведруська школа. Що ж дало їй сили?
До старості глибокої з дитинства
Щорічно всі здавали тут екзамен,
Життю в цій школі кожен довго вчився,
Її програма складена віками.
Вселялась ненастирливо в ній мудрість,
Уроки відрізнялись від сучасних,
На вулиці відсутня була дурість,
Обряди були легкі і прекрасні.
В них участь брали діти, наче в іграх,
Насправді ж-то, навчалися наукам.
Екзамени, як свята, в більшій мірі, -
До успіху залізна запорука.
Наприклад, взимку свято є - Колядки,
Співають дітки радісно куплети,
Вірші й мотив, багаті на вигадки,
Самі і пишуть юнії поети.
Веселих свят тягнулась довга низка,
Ведрусам слугувала ця система,
Виховуючи діток, мов колиска,
Для світу пізнання чудова схема.
Волхви - то вчителі були бродячі,
Про світ нові розносили події,
Бояни, барди почуттів нестачу,
Минуле, майбуття несли у співах.
Не гнав дітей ніхто на їх уроки,
Сам вчитель привернути мав увагу,
Навчання йшло таке в короткі строки,
І діти відчували в ньому спрагу.
До самої появи в ній Любові
Не була Любомила на уроках,
Не слухала історії волхвові,
Пісенні не цікавили пророки.
Любов'ю лиш огорнена, маленька
Сприйняла враз бабусину пораду:
Волхвів піти послухати серденьком,
І все це - для коханого заради.
"Як той прийде, що вчить співать, як боги,
Піду тоді", - так вирішила дівка,
Та він не йшов... Пішла до чергового, -
Казав щось про рослинки він та ліки.
"Навіщо це мені? Геть не потрібно!
І так це знають всі удома рідні,
І навіть, як в рослинках буду здібна,
Як хлопець взнає, що його я гідна?"
І слухала волхва одним лиш вухом,
Із подругами мовчки на колоді,
А іноді підводилась хитруха,
В полянковій блукала прохолоді.
Зраділа, коли лекція скінчалась,
Зненацька волхв старий звернувсь до неї:
"Скажи, промова була нецікава?"
"Ні просто непотрібні-то ідеї
Для справ моїх секретних аніскільки"
А вчитель лиш всміхнувсь. Все бачив старець,
В дівочих справах досвід мав великий:
"Права, знання в пригоді мо' не стануть
Бо ти іще дитя, а я дівчатам
Про них повідомляю лиш дорослим,
Як кожній найгарнішою-то стати,
І як із Ним створить Любові простір.
Узрівши-бо його, юнак захоче,
Під враженням, пізнать хто був у змозі
Створить красу велику, і на очі
Творця цього побачить на порозі.
Дівчатам розкажу ще по секрету,
Вінець як плести, як відвар зробити,
Що зварений коханому поету,
Вмиватись чим, щоб тіло пахло літом.
Це слухала маленька Любомила,
Чому раніш не слухала старого?
Все більше й більше дівчинка жаліла,
Що до вохлвів нетоптана дорога.
"У селищі Ви будете ще довго?"
"Піду через два дня", - казав учитель.
"Прошу Вас, чи Ви матимете змогу
Дві ночі ці у нас перепочити?"
"У інші обіцяв зайти домівки,
Проте, якщо так сильного цього хочеш...", -
"Так, травки хочу знать!" - казала дівка,
І волхв їй присвятив два дні охоче.
Мудрець-бо знав: в Любові є натхнення,
Що сенс наук пізнать за день поможе,
Прощаючись, сказав дівчині чемно:
"Прийде ще волхв, знання його несхожі,
Про зірки і небеснії світила, -
Зуміє хто пізнать, на небі зірку
Той зможе запалить людині милій,
Що буде двом світить уже довіку.
Наступний волхв навчить скоряти звірів,
Коня як приручити при потребі,
І бард прийде, чий гарний спів без міри,
Навчить тебе співать, як боги в небі."
"Скажіть, до кого все ж ходить не варто?"
Знов хитру затаїв наш дід усмішку :
"Не стане часу грать тобі, права ти,
Не йди до всіх. Жалій дитячі ніжки.
Навіщо тобі вчитись малюванню,
І вишивці, що сенс у ній таємний,
Навіщо ця наука здалась панні,
Як старша є сестричка в тебе, певно?
Навіщо знать, як почуття в сорочку,
Укласти, боронила щоб від горя?
І кашу як зварить з любов'ю, дочко,
Що й душу сповнить людям, з плоттю поряд?"
Захочеш гарну сукню в подарунок,
Чи хлопцеві сорочку дарувати,
Проси сестричку, за її рахунок
Творіння в тебе з'явиться строкате.
Захочеш пригостить когось ти квасом,
Проси сестру, чи подружку хорошу,
"Не буду я просить! Сама прикраси,
Чи їжу приготую... не попрошу!
Суперниці вони мої найближчі!"
"Суперниці?! А в чому?", - дід спитався.
"Є хлопчик в мене... Дилди ці вже вищі,
До них його увага поверта вся.
"На капищі водили хороводи,
Я бачила...І я йому сорочку
Від Каті даруватиму і вроду?
Чи квас йому від подруги? Не хочу!
Нізащо! Не бувать цьому ніколи!"
"Чому ж не буть? Ти кажеш, він кайкращий", -
"Найкращий! Точно знаю. Моя доля."
"Скажи тоді, чом кращий цей нізащо
Сорочку не отримає найліпшу,
Чи квас?", - Зробив тут паузу маленьку.
"Чи кращу наречену, найгарнішу?"
У дівчинки забилося серденько:
"Найкращу наречену?", - "Звісно, звісно...
Добра ж йому бажати маєш, панно?"
Тоді вона завела мовби пісню:
"Найкращою для нього точно стану!"
З цікавістю ходила між волхвами,
І жадібна до знань, все брала пам"ять,
Питаннями своїми дивувала,
Бо знала - знадобиться все з роками.
Любов допомагала їй в навчанні,
І мудреців читала швидко думки,
Любов - найголовніший в спонуканні
Учитель! - я скажу без розрахунків.
Із легкістю вбирала всі науки
Дівиця, всі роботи бездоганно
Освоїли чудесно спритні руки,
І ззовні, наче з квіточок зібгана.
Від першого волхва-бо Любомила
Пізнала мудру істину Любові:
"Як з богом хочеш буть, то треба сили,
Богинею щоб буть самій по крові."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446150
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.08.2013
автор: Олександр Обрій