Не написати жодного слова…
А це як? - Думати, думати, думати?
І всі мої думки в повітрі? Ні, ні!
Напишу, аби пам’ятати!
Думки, не написані, підуть туди,
Звідки і прийшли…Але ж вони
Для чогось були в моїй голові?!.
Для чого? Зворушити мене до сліз
Чи для міркування? Для чого?
О, ці думки!.. Не дають спокою…
Линуть, линуть, линуть,
Як ті осінні листочки… Отак і життя:
Було і не стало. А жити хочеться.
І думати, думати, думати. Про що?
Та про те, про що пишу: про наболіле,
Про те, що заставляє серце стукати
Так, що не потрібно приставляти
До нього фонендоскопу! Ось і зараз стукає!
Комусь боляче! Думки, думки, думки…
Не писати жодного слова?
Ні, напишу, бо воно пригодиться,
Як оце сьогодні мені про сутність
З надією і без неї… Мені не байдуже,
Коли я чую зболілу і втомлену душу!
Хочеться допомогти! А як це зробити
На відстані? - Тільки написаним словом!
Ось тому і пишу: надія є завжди!
Є Той, Хто вислухає і допоможе!
Не бажаєш нічого казати? А ти
Візьми і запиши свої думки
Словами, які линуть із серця!
Не барись! Пиши, щоб бути почутим!
Не катуй себе сумнівами!
Вір в найкраще! Воно прийде!
28.08.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445956
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.08.2013
автор: Людмила Дзвонок