До мого дому йдуть важкі, перисті хмари,
злегка намо́чені в серпневий маринад.
Мене з собою забирають на пота́лу -
на переродження, де править зорекрад.
Зв`язали руки-ноги, - і лечу до ви́сі.
Ковтаю серцем ще пралагідне тепло.
А ось зима. Озон. І вітер собі риссю
перетира до блиску зорі - ремесло!
Мені цю осінь важко у собі прижити
і думку ту, що Тебе викрала вона.
Я пам`ятаю "Досить скиглити, тужити!".
Шкідливі звички не врятують ні на грам...
І от радію цим перинам піднебесним.
Усім єством я хочу жити навпаки.
Щоб Ти не став госте́м манірним і почесним -
я найріднішим присвячу свої рядки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445849
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.08.2013
автор: Ліна Біла