Він нічого не робив для мене, такий от кінчений егоїст
Мені ніколи не належало то щастя метр сімдесят на зріст
Я ховала його під курткою від снігу, вітру і від дощу
А він жив не думаючи, бо знав, якщо прийде, то я прощу
І я прощала. А він розлітався жовтим листям з моїх рук
Падав, злітав, випадково забивався під чийсь каблук
Потім я його лікувала, мастила йодом і давала анальгін
Тоді він залишався, відбудовував Всесвіт в межах моїх чотирьох стін
Навколо нас збиралися люди, співали щось з репертуару «Кіно»,
І вилітали крики, мої вірші і меблі через вікно
Ми пили заспокійливе, вішали білий прапор, поки він не тікав знов
Такий був хлопчик-кінчений егоїст, така в нього була любов
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445444
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2013
автор: Красолька