Сторінки одного життя… Проза/Ч. 28/

Я  в  сон  увірвався  Ріком  
Котом  диким  дерся  кудись  
Щоби  принести  ліки  
Щоби  зцілити  вись...  
Украсти  збагнути  й  до  віку  
Кохати  тебе,  Діано!  
Нелегко,  без  твого  дурману  
Не  хочу  й  не  вмію  більш  жить  
Усюди  тріпочуть  ліани  
Як  не  ховайсь  не  крадись  
Я  чую  тебе,  Діано!  
Швидше  пірнаю  глибше  
Відпущу?!  Ага))  Повернись  ...  
Дай    своє  тіло  тремтяче  
Дай  розігріти  кров  
З  тобою  стаю  незрячим  
І  нетерплячим  знов...  
А  ти  заховала  зорі,  
Думаєш  так  мине?))  
В  радості  чи  непокорі  
Бажаю  лишень  тебе  
Кохати,  зв'яжу  зап'ястки  
До  більця  й  до  синіх  хмар  
Будеш  моя  навіки  
Маревом  тих  примар  
Я  украду  твій  спокій  
Залишу  себе  любить  
Чуєш,  як  б'ють  копитця  
Вершник  ніколи  не  спить  
Гойдає  свої  перепони  
Тростину  тримає  в  руці  
Вітер  під  ним  й  той  стогне  
Що  це  ти  вся  уві  млі...  
Я  розжену  тумани  
Стегон  твоїх  торкнусь  
Немає  між  нами  омани  
Де  б  я  не  був  -  вернусь  
До  тебе,  моя  Діано!  
Сонце  руде  моє  
Крихітка,  моє  небо  
Повінь  моє  маля,  
Як  тебе  боги  терплять?  
Як  тебе  носить  земля))  
Як  умиває  ранком  
Срібло  далеких  рос  
Я  постелю  тобі  постіль  
Білий  духмяний  покос  
Вирву  з  твого  волосся    
І  намалюю  дива  
Світла  моя  бентежна,  
Де  тебе  ноги  носять?  
Коли  мені  голова  
Долею  ниву  підносить  
І  місяць  летить  й  булава  
Вплітає  пряму  крива  
Серпень  вересень  просить  
Зібрати  у  торбу  жнива,  
А  дощ  неслухняний,  досить  
Піниться  й  сткає  в  стелю  
Я  хочу  Додому,  в  оселю  
Де  ми  зустрічали  світанки  
Мансардові  гупали  ранки  
І  ти,  моя  ніжна,Діано!  
Гаптувала  мережками  дріт  
Колючки  ті  треба  змінити  
Ліс  то,  не  Беверлі  Стріт)  
Бачу,  я  бачу  вроду  
Ось  твій  з'явивсь  силует  
Дивлюся  на  тебе  як  в  воду  
І  хочу  домашній  амлет...  
І  карасів  на  тарілці  
В  сметанковому  соусі...  Лет  
Крісло,  диван,  табурет...  
На  ньому  зупинимо  погляд  
Люблю  коли  ти  босоніжки  
Скидаєш  із  нього  в  букет  
У  залі  світяться  хмари  
Знову  знову  трикляті  примари  
Привиділось  море-міраж,  
Де  ти  сховалась  у  хвилях?  
У  мене  вже  скоро  мандраж  
Пройдеться  вже  й  зуби  сціпив  
Жахливе  моє  чекання  
Тобі  ж  в  голові  татуаж...  
Нарешті  зійшло  мовчання  
Прірва  зникла  з  мереж  
Птахою  повернулась  
В  обійми  до  мене,  до  веж  
Знаєш,  у  цій  перукарні  
Можна  книги  писати  
Назву  придумали  "вест)"  
Люблю  Цілую  Кохаю    
З  повагою  твій  Орест...  

Боже!  Що  він  тут  понаписував?  Оце  то  пОчерк!!!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445287
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2013
автор: Ольга Ратинська