Її шкіра особливо чутлива до сонця,
Очі кольору мелорі, себто глибокої прусської блакиті,
І я не знаю, звідки у неї мої ключі,
Вона пояснює це так, ніби пояснює на санскриті.
Але я все одно пускаю її у дім,
Навіть коли вона сама відчиняє двері.
І якби не будильник, то я б не знав, що робота в неї у сім,
Що вона любить каву і французькі еклери.
Її дотик чутливий до теплоти моїх рук,
А волосся любить западину позаду ключиць.
І вона обплітає мене сітями, снастями неначе павук,
І будує в мені прив’язаність до її особистих столиць.
І куди вона йде, заплакана у сльозах,
І коли залишається усміхнена і щаслива -
Я опускаю швартові на своїх парусах,
А через три дні знову піднімаю вітрила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445229
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2013
автор: Мирослав Гончарук_Хомин