Хатинка, як душа, забута Богом,
Стоїть собі, занедбана і вбога.
Колись в ній жили люди небагаті,
Що, як могли, собі зліпили хату.
Бо, як не є, без хати жити важко.
Кріт має нірку і гніздечко - пташка,
Лисичка вистеля своє кубельце.
Людська хатинка - для господи - серце.
Старі – померли.
Виїхали діти.
Здичавіли навкруг дерева й квіти.
Криниця всохла. Похилився тин.
Не хоче навіть бузина цвісти.
Чим не музей утрачених святинь?
А дощ іде і оббиває стіни.
Душа, забута Богом.
Хто в тім винен?
Зловіщо розкошують бур"яни...
Не проминай… хоч словом пом’яни…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444158
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.08.2013
автор: Яковенко Тетяна Василівна