Давня карта Марсових морів...
Там бреде крізь сиве водопілля
Та, Що Вимикає Ліхтарі,
В дні тайфунів сірого свавілля...
Так далеко... Інтелекту знак...
І його залишена прикраса,
Ці відбитки кігтів залізяк,
Що були запущеними NASA...
Мов зарубки на старій корі...
Гладить шрами на застиглій лаві
Та, Що Вимикає Ліхтарі,
Й медитує в місячному сяйві.
Бранка золотих космічних брам,
Впавши перед світом на коліна,
Пише кучугури мелодрам
Про любов безмірну до нейтріно...
І зітхає о нічній порі,
У потоці прим, секунд і терцій
Та, Що Вимикає Ліхтарі
У моєму зболеному серці...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442175
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.08.2013
автор: Віктор Банар