В поезії,напевно,є святе.
Це наче рими вбралися до танцю.
А Янгол прикривав ними лице,
Писав листи небесному посланцю.
Поезія так сжожа на любов,
Вона крихка,і хтось життя в ній бачить.
Хтось нею душу свою проколов,
Для когось вона всесвіт цілий значить.
Це не набір дзінких метафор,слів,
Це переспів душі,що намолилась.
Це наче Янгол вкотре прилетів,
Коли душа від болю натомилась.
Хіба зуміють всі її почуть?
Це переспів мого народу,друже.
Це інколи думки,що так печуть.
Подеколи молитва,щоб байдуже
Ти не дивився на святий цей світ.
Навчився просто вірити у щастя.
Хоч інколи-це просто пустоцвіт...
Та є і для душі у них причастя...
_______________________________________________________________
Не сама,не сама ходилам співати,
Із тобов,із тобов вчуся фігльоваті.
Пуйду я за тобой там,де ня поведеш.
В волосся т" мені файну квітку вплетеш.
Лишиш ня?Не біда,файно ся так вберу!
І вшитких легіню я собі заберу.
Будеш цілой життя за мнов бановаті.
Не тебе,не тебе буду ціловаті.
Казалі,шом файна,ти того не відів,
Цілий вичур самий на дворі просідів.
Не клич ня,не прийду,булше тя не люблю.
Найкращі топанкі ниська собі куплю.
В волося сі вплету макі і лілеї,
Позавідувуть мі найфайніші феї.
Булше ня вже не клич,бо люблю другого.
А тобі,а тобі,шо уже до того?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441853
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.08.2013
автор: Відочка Вансель