Безмежжя доріг-твоїх-манівців,
Де кожен опік на вибіленому
Зап'ясті свідкує про фанатичне
Поклоніння сонцю.
Що ж таке рана?
Ще не визріле передшрам'я?
Священні рукописи твоєї доби?
Чи ознака недоречності божевілля,
Переливання пригнобленої часом
Води?
Кожен хрест на тілі з металу -
Уособлений чоловік, жертва,
Яку зопалу викував вічний
Зчорніло-надщерблений вік.
Ритуальне ж розплітання кіс,
Завершення тлінного визрівання тіла,
Де на дні, що слугує істиннодзеркалом
Майоріє самотній ліс.
Я ж залюблена в цю глибину,
Де наш голос-гул століть,
Де наше слово бракне
Перед природнім чуттям.
Ти питав,що ж таке відчуття?
Це минувшина на дні
Досконалості сліпих верховіть,
Це причинно-солодкий оскал,
Відшліфований в слові "мить",
Де всі прагнення перелицьовані,
Грішні маски розіп'яті на власностіні.
Ти знаєш,я надто люблю
Людське серединне світло,
Щоб звикати до твоєї
Марнопітьми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440905
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2013
автор: Олена Ганько