«Коли стояв він серед юрби в селищі Дромахар…»
(Вільям Батлер Єтс)
Серед старезного пралісу, що від віку ще не знав сокири і важкого подиху лісорубів, я відчув запах зітлілого листя старих буків. Усвідомлення того, що цей ліс старіший за мене і мудріший за всіх професорів Дубліна, і що багатьом з цих дерев більше трьохсот літ, спонукало мене згадати давні ірландські легенди про Граннега – лісового перевертня, що здатний був перетворюватися на їжака. І тоді я написав таке:
Той, що називає
Їжачків зайчиками,
А зайчиків їжачками,
Той, що шматки гнилого дерева
Несе як ліхтарики
У пітьму свого «Я»,
Той, що безногим чаклуном
Кам’яніє серед тверді неба,
Той, що збирає свої думки
Наче кислі ягоди
У дірявий кошик Сенеки,
Прийшов серед липня дощів
До мого багаття,
Що нагодоване
Сухими гілками
Отруйних дерев,
Приніс свою голову
У подарунок
Тліну…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440790
Рубрика: Верлібр
дата надходження 01.08.2013
автор: Шон Маклех