Т.Г. Шевченку
Якось воно й не знати.
Нащо цей дьоготь в мед?
Чом же у Бога хати
Не заробля поет?
Чом же Господня ласка
Ніби-то й не про нас?
Хати не мав Руданський…
Хати не мав Тарас…
Як він про неї мріяв!
Навіть намалював!
Як би тепер сказали –
Візуалізував…
Бачили б ви ту хатку,
Крихітний той проект.
Сіни і дві кімнатки…
Більше й не хтів поет.
Скромно і майже вбого.
Чи вже й такенька - гріх ?
Чом же хаток у Бога
Не вистача на всіх ?
Мальви та кілька вишень,
Та у шибках - Дніпро…
Боже святий, Всевишній,
Це вже якийсь синдром
Наш український…
Тяжко,
Господи, без воріт…
Ліпить гніздечко пташка,
Стелить кубельце кріт,
В горах печерки рили
Навіть старці святі!
Господи, Боже милий,
Він же її хотів!
…Миша по стебелині
Мостить своє кубло.
…Навіть на Україні
Вмерти не довелось.
Тяжко прожив на світі,
Тяжко вмирав один,
Де петербурзький вітер
Краяв з усіх щілин.
Дуже воно по-наськи -
Думаю в котрий раз.
Хати не мав Руданський…
Хати не мав Тарас...
Нині оба багаті,
Лірники й кобзарі,
Мають по вічній хаті
В чорній землі сирій.
Що там уже – хатини,
Хто в Україні жив,
Часом і домовини
В долі не заслужив,
У Соловецьких нетрях,
Вічних мерзлотах згас.
Там - родові маєтки
Наших поетів , нас.
… Знову сьогодні свято.
Як же воно - без свят?
Ходить поет без хати,
Садить думками сад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440745
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.07.2013
автор: Яковенко Тетяна Василівна