Блиск софітів туманить свідомість, тамує втому.
Поцілунки, автографи, ніби бальзам до ран
І у світі ілюзій, вкотре, надпивши рому
Поринає в життя, яке щедро дарує екран.
За межею куліс, дерев’яних старих підмостків,
Першим-ліпшим трамваєм у царство своїх тіней.
Одягає у шлейфи старанно помиті кості
І сміється з наївних, давно застарілих, ролей.
Так хотілось зіграти велику імператрицю,
А не всіх цих незрілих, як дикі плоди, простаків.
В затуманену ніч, знов зоряна слава насниться,
В теплім мареві сяйва далеких міських ліхтарів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440525
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2013
автор: Любов Чернуха