Скочив якось зайчик в гречку.
Скочив, правда, недоречно.
Невідома зайцю сила
Серце віддала шиншилі.
Її батько, злий шиншил,
Кавалеру говорив,
Підкрутивши довгі вуса: -
«Одружитись, хлопче, мусиш».
«То ж я маю наречену…» -
Заєць лопотів. Даремно.
Та не сталось, як гадалось,
Із красунею не склалось.
«Ти, дивись, який плямистий.
В мене ж – з перлами намисто.
Чарівне я маю хутро!»
Зайцю ж не до камасутри.
Мізки вигризла дружина: -
Бу – бу – бу – бу - щохвилини.
Щоб не вхОпили корчі,
Заєць утікав в кущі.
Якось повернувсь додому,
Враз забувши злість і втому, -
Хтось украв дружину пишну,
Тещу й тестя прихопивши.
Десь за лісом, в шумнім місті
Розлетілись модні вісті -
Шубку дівчина пошила
Із коштовної шиншили.
Заєць, хай негарний й босий,
У кущах ганяє й досі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440085
Рубрика: Байка
дата надходження 28.07.2013
автор: Ліоліна