Коли буває важко між людьми,
Я йду до лісу говорити з Богом...
Високі сосни дужими крильми
Мене стрічають за старим облогом.
В молочне мрево дивні молитви
Шепочуть стиха схимниці суворі,
Поміж ворсинок мокрої трави
Палахкотять у душу мідні зорі.
Тут потічки, як струни золоті -
Одна за одну тонша і дзвінкіша!
У цій могутній звичній простоті
Така п'янка і кришталева тиша!..
Тут кожна голка хвойна, чи листок,
Травинка кожна - все таке знайоме...
Немов якийсь невидимий місток
Веде через нефритові хороми
Тебе до Бога. Краплею роси,
Обкуреної ладаном духмяним,
Торкає світ нетлінної краси,
Загоює твої душевні рани.
І ти летиш з холодної пітьми -
Увись, у синь, подалі від земного!..
Коли буває важко між людьми,
Втікай до лісу говорити з Богом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438784
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.07.2013
автор: Наталя Данилюк