Ізнов Перуна потягли у якусь невідомість.
Вже вкотре. Кому заважає оте божество?
Бо в крові розмішані знищенність і бездуховність.
І ще – нетерпимість, що з”їли в людині єство.
А віра в людини – своя, і її не заставиш
Вклонятися богу чужому. І в світі чужім –
Як в морі, де шторми, і бурями на переправі
Ламає човни, топить мрії про батьківський дім.
Із Богом у серці, до предків з повагою щиро
Звертатися треба. А блискавка в небі сія.
І дощ окропить урожай і землі віддасть силу.
Й очиститься древня земля життєдайна моя.
Кудись потягли Перуна. А він був у державі,
У древній Русі - добрий символ єднання людей.
Тепер на горі Лисій трави шепочуть іржаві,
Що цей древній ідол в маєтку «крутому» - трофей…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438764
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.07.2013
автор: Ліоліна