Все саме так, як, власне, й мало бути,
Олію вже Ганнуся розлила.
І чому бути – того не минути:
За списком – змах метелика крила…
Сліпі все тчуть із пряжі ниті долі,
Та – у вузлах, а та – порвалась вмить.
Байдужно Час пересипа секунди –
Йому давно нічого не болить,
Бо знає все: майбутнє та минуле.
Мільйони літ стирають гнів і сміх…
Він – необмежений з фіналу до початку…
І врівноважено крокує крізь усіх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438507
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.07.2013
автор: Innessanew