Моїм ліпшим другом стала тиша,
Лише у ній нема брехні.
Тільки вона порадить і утішить,
Втамує мої невдачі і вогні.
Як часто я стаю рабою
Темних і безмежних крил.
І розмовляю я сама з собою
Так, я – корабель, що без вітрил.
Крила ті, несуть в минуле,
Та я й сама не хочу в майбуття!
Не хочу жити тим, чого не буде,
Того, до чого прагнула й жила.
Моє мовчання не перекричати,
Я досить часто стримувалась.
Боже, милосердний чому ж,
Чому я в людях так зневірилась?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438454
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.07.2013
автор: Оленка Руденко