ПРІСЬКА ТРЕНДИЧИХА (раритет)

Язикатою  була  Пріська  Трендичиха,  
І  немало  принесла  людям  вона  лиха.  
На  базарі  кожен  день  Пріська  торгувала,  
Крім  пліток  також  пісень  купу  різних  знала.
Непоміченим  пройти  майже  неможливо  
Повз  цю  бабу,  бо  була  зрячою  на  диво.  
Швидко  з  ніг  до  голови  так  пройдеться  оком,  
Що  й  не  виронить  деталей  Пріська  ненароком.
На  наступний  день  чекай  вже  про  себе  звістку,  
Виросла  б  тобі,  бодай,  на  язиці  кістка!  
Ох  дивись,  -  колись,  стара,  ти  дотерендишся,  -  
За  плітки  й  за  балачки  язика  лишишся!
Хто  ж  саме  скуштував  від  Пріськи  лиха?  
Яскравий  приклад  -  Мотря  Киселиха.
Свинаркою  ввесь  вік  відпрацювала  
Дебела  Мотря,  бо  душа  до  свиней  
З  дитинства  в  неї  тільки  і  лежала,  
В  свинарник  кожен  ранок  бігла  з  сіней.
Хвостатим  друзям  сили  всі  віддала.  
Мов  дітям,  з  материнським  почуттям,  
З  любов'ю  та  натхненням  доглядала  
За  кожним  щонайменшим  поросям!
У  вчинках  не  помічена  сумнівних,  
Сумлінно  працю  повсякчас  несла.  
Які  ж  такі  плітки  про  Мотрю  дивні  
Сільській  громаді  Пріська  наплела?
В  неділю  на  базар  йшла  Киселиха,  
Ще  ранок  на  траві  росою  спав,  
Надворі  ні  душі,  так  тихо-тихо...  
Ще  міцно  сон  село  в  собі  тримав.
Але  базар  повільно  просинався,  
І  Пріська  вже  з  товаром  тут  стояла.  
Місцевий  люд  з  торгівкою  вітався,  
Та  швидко  Трендичиху  оминали.
І  Киселиха  по  базару  ходить,  
Потрібно  різнотрав'я  їй  знайти,  
Бо  кашель  в  чоловіка  не  проходить.  
З  торгівок  може  хто  допомогти?
«На  жаль,  нема  такого  тут  товару,  -
Зітхає  Мотря,  -  була  в  нас  колись,  
Що  зіллям  торгувала,  бабка  Варя,  
Та  вже  такі  тепер  перевелись...»
І  раптом  осінило  Киселиху:  
Єдина  з  різнотрав'ям  промишляє  
Ще  й  досі  -  стара  Пріська  Трендичиха,  
Тому  до  неї  Мотря  завертає.
«Добридень  Вам,  Прасков'я  Пилипівна,  
Нехай  Господь  від  горя  береже.»  
«Добридень,  дочко,  ти  сьогодні  дивна,  
В  сім'ї  погане  сталось  щось  невже?  »
«Так,  Ваша  правда,  важко  приховати  -  
Що  на  обличчі,  те  і  на  душі.  
Нема  чим  чоловіка  лікувати,  
Вже  перебрала  методи  усі.
Мені  б  якогось  чарівного  зілля,  
Щоб  кашель  в  Кисіля  мого  затих,  
Тому  й  прийшла  до  вас  я  у  неділю  
Питатись,  чи  немає  трав  таких?  »
Тут  Пріська  повела  лукаво  оком:  
«Недарма  ти  про  мене  нагадала.»  
І  в  себе  запитала:  «Ненароком  
Це  відьмочка  за  зіллям  завітала?
Так  ось  чому  ввесь  ранок  вона  ходить  
З  мітлою,  -  певно,  Мотря  ще  й  літає!»  
Насправді  ж  наша  Пріська  знов  городить  
Брехню,  хоч  правди  зовсім  і  не  знає.
Вона  у  Мотрі  навіть  не  питала  
Про  ту  мітлу,  і  гадки  геть  не  мала,  
Що  вже  стара  мітла  давно  зломалась...  
Як  завжди,  що  не  знала  -  добрехала!
Що  ж  було  далі,  вам  не  доказав  я.  
На  Мотрине  прохання  відшукала  
Підступна  Пріська  ліки  з  різнотрав'я  
І  Кисілю  здоров'я  побажала.
Зраділа  Киселиха  Мотря  дуже,  
Подякувала  Прісьці  за  товар,  
За  те,  що  не  лишилася  байдужа,  
Й  побігла  Кисілю  робить  узвар.
Якби  ж  то  знала  ще  тоді  свинарка,  
В  яку  брехню  це  все  переросте,  
І  зчиниться  яка  велика  сварка,  
І  що  торгівка  людям  наплете...
Тим  часом,  Пріська  дала  волю  думці,  
Для  себе  з'ясувала  поміж  тим,  
Що  Мотря  носить  завжди  в  своїй  сумці  
Відьмацький  амулет,  і  не  один.
Коли  стемніє  добре,  Киселиха  
Магічні  заклинання  промовляє,  
Отруйне  зілля  варить  в  хаті  тихо,  
Свиню  в  обрядах  також  зарізає,
Поміж  хатами  на  мітлі  літає,  
Людей  підступно  труїть  уві  сні,  
І  всіх  їх  на  свиней  перевертає,  -
Такі  ось  має  забавки  дурні.
Селом  ця  звістка  швидко  прокотилась,  
І  через  день  вже  від  малого  до  старого  
Навскоси  на  Мотрону  всі  дивились.  
Не  розуміла  довго  вона  того.
Чи  вірила  торгівка  в  свої  плітки?  
Про  це  не  в  силах  ми  поки  дізнатись.  
Довідалась  про  все  свинарка  в  тітки,  
Провчить  захтіла  Пріську  й  осміяти.
Як  в  небі  лиш  почало  сутеніти.  
Мітлу  вже  Мотря  поспіхом  взяла,  
До  того  встигла  зілля  наварити.  
Його  старанно  в  кухлик  налила.
Попрямувала  в  двір  до  Трендичихи,  
А  та  у  ліжку  мирно  вже  хропіла.  
Зайшла  свинарка  в  дім  до  неї  тихо,  
І  на  краєчку  біля  неї  сіла.
Мітлу  новеньку  у  руці  тримала  
І  дивне  заклинання  промовляла:
«Тіпун  тобі  великий  на  язика,  
Та  ще  й  чотири  прищика  до  парі,  
Щоб  дзьоб  у  тебе  виріс,мов  в  індика,  
Собаки  гавкали,  мов  на  вівцю  в  отарі.
Щоб  ратиці  полізли  замість  пальців,  
І  рохкать,  мов  свиня,  ти  почала,  
Щоб  шерстю  обросла  ти,  а  уранці  
Тебе  щоб  засміяло  півсела!
Ось  зілля  випий-но  тепер  чарівне,  
Що  я  для  тебе  в  кухлі  принесла,  
Тоді  свинею  станеш,  або  півнем  -  
Тобі  свободу  вибору  дала!»
Ох  бачили  б  ви  очі  Трендичихи!  
Вона,  як  бачте,  казкам  цим  піддалась.  
Як  захарчить:  «Ой  лихо  мені,  лихо!»  
Обмацувать  себе  нервово  стала:
«Ой,  матінко,  за  що  на  мене  кара?»  
«За  те,  що  твій  язик,  немов  лопата,  -  
Відповіла  їй  Мотря,  -  ти  нездара!  
Коли  ти  перестанеш  вже  брехати?!  »
Не  буду  більше,  Мотрю,  присягаюсь!  
Побачила  провину  я  свою...  
Перед  тобою  дуже  вибачаюсь,  
І  людям,  що  брехала,  поясню.
Так  несподівано  прийшов  кінець  про  відьму  
Історії  веселій...чи  сумній?...  
Із  неї  кожен  щось,  надіюсь,  візьме.  
Як  брешеш  -  ти  подібний  до  свині!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438084
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2013
автор: Олександр Обрій